Фузаріоз злаків

Фузаріоз злакових культур спричиняється патогенними грибами роду Fusarium, які відносяться до царства Гриби, відділу Ascomycota. Це неспецифічні паразити, що вражають широкий спектр рослин.

Інфекція накопичується у ґрунті та на пожнивних рештках у вигляді грибниці або спор. Основними джерелами поширення є заражене насіння та заражені ґрунтові частки.

Ці патогени вирізняються високою здатністю до адаптації, що дозволяє їм поширюватися за допомогою вітру, крапель дощу та комах-переносників під час цвітіння.

У процесі життєдіяльності гриби синтезують токсичні речовини — мікотоксини, які не лише знижують якість врожаю, а й є небезпечними для здоров’я людей та тварин.

Лабораторна діагностика базується на виділенні чистої культури гриба на поживних середовищах, де патоген утворює характерний пухнастий міцелій білого або рожевого кольору.

Фузаріоз вражає усі основні зернові культури: озиму та яру пшеницю, ячмінь, жито, овес, а також кукурудзу, що призводить до значних економічних втрат у землеробстві.

Патоген викликає цілу групу хвороб, серед яких кореневі гнилі, снігова пліснява, плямистості листя та найнебезпечніша форма — фузаріоз колоса.

При ранньому зараженні відбувається масова загибель проростків, що суттєво зменшує густоту посівів ще на етапі виходу рослин на поверхню ґрунту.

Під час дозрівання колос втрачає життєздатність, зерно стає щуплим, втрачає вагу та схильне до розтріскування, що знижує загальні показники врожайності.

Уражене насіння має низьку схожість і не придатне для подальшого висіву, оскільки стає джерелом інфекції для майбутніх поколінь сільськогосподарських культур.

Розвиток грибів розпочинається навесні, коли температура ґрунту піднімається вище +5…+10°C, що стимулює проростання спор із зимуючих структур.

Найбільший спалах захворювання припадає на фазу цвітіння, якщо в цей час спостерігається висока вологість повітря, часті дощі та помірно тепла температура.

Спори легко переносяться потоками повітря та краплями води, осідаючи на колос, де за умови вологості швидко проростають і проникають у тканини рослини.

При вологій та теплій осені патоген може викликати снігову плісняву, яка розвивається протягом зими під сніговим покривом, послаблюючи озимі посіви.

Посушливі умови під час цвітіння дещо стримують поширення інфекції, проте гриб залишається життєздатним у стані спокою, чекаючи на сприятливі умови для розвитку.

Перші симптоми проявляються у вигляді побуріння кореневої системи та основи стебла, що призводить до в’янення та затримки росту рослин на ранніх стадіях.

Типовою ознакою фузаріозу колоса є поява рожевого або оранжевого нальоту на колоскових лусках, що є ознакою інтенсивного спороношення патогена.

Пошкоджені ділянки колоса набувають білого забарвлення і виглядають вибіленими, що добре помітно на тлі здорових, ще зелених частин поля під час обстеження.

Зерно в ураженому колосі стає тьмяним, має ознаки зморшкуватості та часто вкрите шаром білого міцелію, що згодом набуває рожевого відтінку.

• Знебарвлення (вибілювання) колоса.
• Наявність рожевого нальоту на зернах.
• Передчасне відмирання коренів та стебла.
• Щуплість та знижена маса 1000 зерен.
• Некротичні плями на листках.

Використання якісного протруєного насіння є базовим заходом, що дозволяє мінімізувати розвиток інфекції на початкових етапах розвитку культури.

Дотримання сівозміни з виключенням повернення зернових на одне і те саме поле раніше ніж через 3–4 роки суттєво зменшує інфекційне навантаження.

Важливим елементом є агротехнічні заходи: ретельне подрібнення та загортання пожнивних решток у ґрунт, що прискорює їхню мінералізацію та загибель грибниці.

Фунгіцидний захист у фазу цвітіння є критично важливим для отримання здорового врожаю та запобігання накопиченню мікотоксинів у товарному зерні.

Використання сортів, стійких до фузаріозу, та збалансоване мінеральне живлення підвищують загальну витривалість рослин до комплексу хвороб.