Фузаріоз колоса

Fusarium graminearum — це сумчастий гриб із родини Nectriaceae, який є головним збудником фузаріозу колоса зернових культур. У своїй біології він поєднує безстатеву стадію (анаморфа Fusarium graminearum) та статеву (телеоморфа Gibberella zeae). Гриб утворює характерні оранжево-рожеві спорові подушечки на уражених частинах рослини.

Міцелій гриба може мати забарвлення від білого до рожевого або червонуватого. Патоген належить до ґрунтових і пожнивних паразитів, здатних довгий час зберігати життєздатність у залишках кукурудзи, пшениці та інших злаків у вигляді перитеціїв.

Цей фітопатоген має високу генетичну мінливість. У процесі розвитку гриб синтезує небезпечні вторинні метаболіти — мікотоксини, такі як дезоксиніваленол (ДОН) та зеараленон, що роблять зерно непридатним для харчових і кормових цілей.

Поширення здійснюється переважно конідіями та аскоспорами, які розносяться повітряними потоками та краплями дощу. Масовий викид спор часто збігається з періодом цвітіння зернових культур, що робить рослину найбільш вразливою.

Гриб уражає тканини рослини шляхом прямого проникнення через епідерміс або через природні отвори (продихи). Після колонізації патоген швидко розростається, порушуючи транспорт води та поживних речовин у колосі.

Основної шкоди завдається колосовим культурам: пшениці, ячменю, житу, вівсу. Особливу небезпеку патоген становить для кукурудзи, викликаючи фузаріозну гниль качанів та кореневі гнилі.

Зараження пшениці відбувається у фазі цвітіння. Патоген проникає в колоски, викликаючи їх передчасне побіління (відмирання) ще до настання повної стиглості зерна, що веде до значної втрати врожаю.

На кукурудзі гриб уражає качани, формуючи щільний грибний наліт від рожевого до цегляно-червоного кольору. Уражені зерна стають щуплими, втрачають схожість і можуть бути токсичними для тварин та людей.

Сходи культур також піддаються ризику: при ураженні насіння гриб викликає «чорну ніжку» та загибель проростків. Це призводить до зрідженості посівів та необхідності пересіву площ у несприятливі роки.

Економічний збиток складається не лише з втрати маси зерна, а й з різкого зниження його якості. Наявність мікотоксинів вище допустимих норм робить партію зерна токсичною та такою, що підлягає утилізації.

Розвиток хвороби найбільш активно протікає при поєднанні високої вологості повітря (понад 85%) та помірно теплих температур (у діапазоні від 20°C до 28°C).

Критичний період для зараження пшениці — фаза цвітіння. У цей час пиляки, що залишаються в колосі, служать ідеальним субстратом для проростання спор гриба та його подальшого впровадження.

Інфекційний фон формується з осені та ранньої весни на рослинних залишках, залишених на поверхні ґрунту. Погане заорювання стерні сприяє накопиченню спор патогена у верхньому шарі ґрунту.

Опади в період колосіння сприяють змиванню спор із залишків стерні та їх активному поширенню на колосся. Навіть короткі періоди високої вологості у цю фазу можуть спровокувати епіфітотію.

У літній період патоген активно поширюється вторинними конідіями, що призводить до швидкого охоплення полів за наявності сприятливих погодних умов.

Типова ознака на зернових — передчасне знебарвлення окремих колосків або всієї верхньої частини колоса. На уражених частинах часто помітний рожевий або помаранчевий наліт конідій.

При вологій погоді на лусочках колосків можуть утворюватися дрібні чорні точки — перитеції (плодові тіла гриба). Всередині них дозрівають сумки зі спорами, готові до нового поширення.

Зерна в зараженому колосі часто вкриті нальотом, вони стають дрібними, щуплими та мають білуватий або рожевий відтінок. Всередині таких зерен знаходиться щільна грибниця патогена.

• Пожовтіння та всихання колоса у період молочної стиглості.
• Поява рожевого або лососевого нальоту на стрижні колоса.
• Наявність щуплого, деформованого зерна з нальотом.
• Знебарвлення тканин колоскових лусок.

На кукурудзі ознакою зараження є ураження кінчика качана грибницею, що призводить до гниття зерен та їх зчеплення між собою під шаром нальоту.

Агротехнічні заходи включають обов'язкове дотримання сівозміни, при якому зернові не висіваються після кукурудзи або стерньових попередників. Глибока оранка знижує інфекційний потенціал, закладаючи залишки в ґрунт.

Важливим прийомом є використання сортів з високою стійкістю до фузаріозу. Хоча повністю імунних сортів пшениці немає, вибір стійких генотипів значно знижує ризик епіфітотії.

Хімічний метод захисту базується на застосуванні фунгіцидів у фазу цвітіння (початок колосіння). Ефективними препаратами є засоби з групи тріазолів, прохлоразів та їхні комбінації зі стробілуринами.

Протруювання насіння перед посівом захищає проростки від ураження ґрунтовою інфекцією, забезпечуючи дружні сходи та знижуючи первинний інфекційний фон.

Оптимізація термінів збирання дозволяє уникнути накопичення мікотоксинів. Своєчасний збір врожаю та його швидке сушіння до вологості менше 14% зупиняють подальший розвиток гриба в зерновій масі.