Гельмінтоспоріоз вівса

Збудником хвороби є недосконалий гриб Drechslera avenacea (синонім Helminthosporium avenae), який належить до царства Гриби, відділу Аскоміцети. Це спеціалізований паразит, що вражає переважно посіви вівса.

Міцелій гриба розвивається всередині тканин рослини, проникаючи в епідерміс та руйнуючи клітини паренхіми. Конідієносці виходять назовні через продихи, утворюючи оливково-чорний наліт, що складається з конідій.

Гриб здатен тривалий час зберігатися у вигляді грибниці та конідій на рослинних рештках, у ґрунті, а також всередині насіннєвого матеріалу, що робить його надзвичайно стійким.

Біологічний цикл включає первинну інфекцію від насіння чи стерні, за якою слідує вторинне поширення конідій протягом усього вегетаційного періоду культури.

Для ідентифікації патогена в лабораторних умовах проводять мікроскопування уражених ділянок листків, де виявляють характерні багатоклітинні конідії веретеноподібної форми з перегородками.

Гельмінтоспоріоз вівса вражає всі надземні органи рослини, включаючи листя, стебла, піхви та волоті. Найбільше страждає нижнє листя, яке першим контактує з інфекційним фоном.

Ураження вегетативних органів призводить до порушення процесу фотосинтезу, що безпосередньо впливає на накопичення біомаси рослини. При сильному розвитку хвороби відбувається передчасне всихання листкової пластинки.

Інфекція волотей викликає їх побуріння та часткову стерильність колосків. Це призводить до недорозвиненості зернівки, зниження її маси та якості насіннєвого матеріалу.

Патоген може викликати системне ураження проростків, що призводить до зрідженості сходів та загибелі молодих рослин ще до їх виходу в трубку.

У роки з епіфітотійним розвитком хвороби втрати врожаю зерна можуть становити від 15 до 30 відсотків, що робить хворобу економічно значущою для вівсосіючих регіонів.

Первинне зараження відбувається ранньою весною під час проростання насіння, коли грибниця з насіннєвої оболонки переходить на колеоптиле проростка.

Активний розвиток хвороби спостерігається у фазі кущіння та виходу в трубку, особливо при підвищеній вологості повітря та помірних температурах від +15 до +22 градусів Цельсія.

Літнє поширення конідій відбувається у періоди з частими опадами та високою відносною вологістю (понад 80%), що створює сприятливе середовище для проростання спор.

Посушливі періоди можуть тимчасово призупинити розвиток патогена, проте при відновленні дощів процес ураження нових листків поновлюється з новою силою.

До кінця сезону дозрівання культури гриб переходить у стан спокою, накопичуючись на зібраних рештках та зерні як основне джерело інфекції для майбутнього року.

Перші ознаки з'являються на проростках у вигляді коричневих довгастих смуг або штрихів на першому та другому листках, що часто призводить до їх скручування.

На дорослих рослинах плями мають форму витягнутих смуг коричневого кольору, часто оточених жовтуватим ореолом хлорозу, що є типовою картиною захворювання.

При високій вологості на поверхні плям утворюється оксамитовий оливково-чорний наліт — це спороношення гриба, яке служить головною діагностичною ознакою.

• Смугастість листя, що переходить у некрози.
• Потемніння та деформація волотей.
• Пригнічення загального росту рослин.
• Передчасне пожовтіння та відмирання листя.

При ураженні насіння на ньому можуть бути помітні темні плями, що знижує схожість та енергію проростання зерна, створюючи приховане джерело хвороби.

Основним методом контролю є використання якісного, протруєного насіннєвого матеріалу фунгіцидами системної дії для пригнічення насіннєвої інфекції.

Дотримання сівозміни є обов'язковою умовою: повернення вівса на колишнє поле не раніше ніж через 3-4 роки суттєво знижує запас спор у ґрунті.

Глибоке загортання рослинних решток при оранці сприяє їх швидкому розкладанню та загибелі грибниці, що перериває цикл розвитку фітопатогену.

Важливим є вчасне проведення агротехнічних заходів, таких як внесення оптимальних доз мінеральних добрив, особливо калійних, які підвищують стійкість рослин до грибних захворювань.

При досягненні порогового рівня розвитку хвороби в період вегетації рекомендується застосування обприскування посівів фунгіцидами з груп триазолів або стробілуринів.