Брудно-жовта плямистість

Брудно-жовта плямистість є симптомокомплексом, що виникає внаслідок ураження рослин грибковими патогенами класу Ascomycota. Найчастіше цей стан пов'язують із діяльністю гриба Pyrenophora tritici-repentis, що є спеціалізованим збудником плямистостей листя.

Збудник належить до групи некротрофів, які отримують поживні речовини з відмерлих тканин рослини. Гриб зберігається в ґрунті та на рештках рослин у вигляді псевдотеціїв або міцелію, що забезпечує стабільність інфекційного фону.

Біологічний цикл розвитку включає статеве спороношення, що відбувається на перезимованих рештках навесні. Аскоспори є основним джерелом первинного зараження, які розлітаються на великі відстані за допомогою повітряних потоків.

Оптимальними умовами для інфікування є тепла та волога погода. Поєднання високої вологості повітря та помірних температур сприяє швидкому проростанню спор на поверхні листка.

Ураження тканин відбувається через продихи або безпосередньо через епідерміс. Після проникнення гриб виділяє токсини, що викликають некроз клітин і характерне пожовтіння тканин навколо місця інвазії.

Основними культурами-господарями для цього патогена є озима та яра пшениця, жито та ячмінь. Хвороба може вражати також деякі види дикорослих злаків, що підтримують циркуляцію гриба в природі.

Найбільшої шкоди завдається листю нижнього та середнього ярусів, що веде до прогресуючого зниження асиміляційної поверхні. При інтенсивному ураженні відбувається передчасне відмирання листкового апарату.

Зниження фотосинтетичної активності безпосередньо впливає на налив зерна. Це призводить до щуплості, зниження маси тисячі зерен та погіршення якості клейковини.

Втрати врожайності варіюються в залежності від рівня інфекційного навантаження. За відсутності захисних заходів у несприятливі роки втрати можуть досягати третини від загального обсягу виробленої продукції.

Окрім прямої втрати врожаю, патоген погіршує загальний фітосанітарний стан поля, підвищуючи ризик зараження іншими грибковими інфекціями у наступних вегетаційних сезонах.

Первинні ознаки з'являються як дрібні цятки брудно-жовтого кольору, що поступово розростаються. Навколо них часто формується виражена зона хлорозу через дію токсинів гриба.

При високій вологості в центрі плями можна помітити сіруватий наліт, що свідчить про розвиток спороношення. Це візуальний маркер активної фази розвитку хвороби на полі.

Плями поступово зливаються, охоплюючи значну частину листової пластинки. Це призводить до некрозу, при якому тканина листа набуває бурого або коричневого забарвлення і поступово засихає.

• Дрібні плями брудно-жовтого відтінку.
• Наявність хлоротичного ореолу навколо некрозу.
• Слабкий наліт конідій при підвищеній вологості.
• Масове пожовтіння та засихання листків.

Останньою стадією є формування чорних крапок на відмерлих частинах — псевдотеціїв, які служать інструментом виживання гриба в несприятливих умовах.

Головним заходом є дотримання сівозміни, що передбачає повернення злакових культур на поле не раніше ніж через два-три роки. Важливо також проводити глибоку оранку для якісного загортання стерні.

Використання стійких до патогенів сортів залишається найбільш ефективним та економічно вигідним методом боротьби. Сорти з високим рівнем польової стійкості менше потребують хімічних обробок.

Хімічний контроль включає застосування фунгіцидів з груп триазолів та стробілуринів. Обробку слід проводити профілактично або при появі перших симптомів, особливо у фази виходу в трубку та цвітіння.

Баланс елементів живлення відіграє роль у зміцненні імунітету. Калійні добрива сприяють зміцненню клітинних стінок, що ускладнює проникнення міцелію гриба в тканини листа.

Системна робота зі знищення бур'янів-злаків, які є резерваторами інфекції, дозволяє суттєво обмежити поширення збудника на полях.