Дилофоспороз злаків

Збудником хвороби є гриб Dilophospora alopecuri, який класифікується як факультативний паразит, що часто розвивається в асоціації з пшеничною нематодою.

Міцелій гриба утворює пікніди — спеціалізовані органи розмноження, в яких дозрівають конідії. Конідії мають унікальну будову з тонкими ниткоподібними придатками, що полегшують їх перенесення вітром або краплями дощу.

Гриб характеризується високою стійкістю до несприятливих умов середовища, зберігаючись у ґрунті або на насінні протягом кількох років.

Систематично патоген відноситься до класу аскоміцетів. Його розвиток тісно пов'язаний з біологією нематоди Anguina tritici, яка механічно пошкоджує тканини рослин, відкриваючи шлях для проникнення інфекції.

Лабораторна діагностика базується на виявленні характерних чорних пікнід на уражених частинах рослин та мікроскопічному аналізі спор гриба.

Хвороба вражає широкий спектр зернових культур, включаючи озиму та яру пшеницю, жито, а також деякі види дикорослих злаків.

Шкодочинність проявляється у пригніченні росту рослин, деформації стебел та повному або частковому відмиранні колосків.

Уражені зерна перетворюються на тверді гали, заповнені масою грибниці, що призводить до втрати посівних якостей насіння та суттєвого зменшення врожайності.

Рослини, уражені дилофоспорозом, часто ламаються, що ускладнює процес збирання врожаю та призводить до додаткових втрат зерна на полі.

Зниження якості зерна, окрім кількісних втрат, впливає на ринкову ціну врожаю, оскільки таке зерно є непридатним для хлібопекарської промисловості.

Перші симптоми хвороби стають видимими на початку виходу рослин у трубку, коли на листі з'являються характерні чорні плями або штрихи.

На стеблах формуються виражені темні смуги, які часто супроводжуються скручуванням або викривленням усієї рослини.

У фазі колосіння патоген викликає потемніння колосків. Колос стає ламким, а його структура — деформованою, всередині замість зерна знаходиться спорова маса гриба.

Осередки зараження зазвичай локалізуються в низинах або місцях із підвищеною вологістю, де умови найбільш сприятливі для активності переносників інфекції — нематод.

Зовнішній вигляд поля при сильному розвитку хвороби стає «рябим» через контраст між здоровими та хворими, карликовими рослинами.

Основою захисту є використання високоякісного очищеного насіння, вільного від галів пшеничної нематоди, що є первинним джерелом розповсюдження гриба.

Сівозміна є критично важливим заходом, оскільки вирощування чутливих культур на одному місці протягом багатьох років сприяє накопиченню інфекції в ґрунті.

Знищення бур'янів-злаків, які можуть слугувати природними резерватами патогену, значно зменшує загрозу для посівів пшениці.

Глибока оранка ґрунту з перевертанням пласта допомагає поховати спори гриба на глибину, з якої вони не можуть інфікувати молоді проростки зернових.

Хімічний контроль включає протруювання насіння фунгицидами, що дозволяє знизити рівень інфекції та захистити сходи від раннього зараження.