Діапорте новем

Diaporthe novem — це сумчастий гриб (аскоміцет) з роду Diaporthe. Раніше відомий як Phomopsis helianthi, цей вид є одним з найбільш агресивних збудників фомопсису соняшнику.

Систематично належить до царства Fungi, відділу Ascomycota, класу Sordariomycetes. Це вузькоспеціалізований патоген, що викликає системне ураження тканин рослини-господаря.

Збудник характеризується високою пластичністю. У його циклі розвитку присутні як анаморфна (безстатева, Phomopsis), так і телеоморфна (статева, Diaporthe) стадії.

Гриб здатний тривалий час зберігатися в ґрунті та рослинних рештках, утворюючи перитеції — структури, в яких формуються сумкоспори, що забезпечують первинне зараження посівів.

Міцелій патогену проникає в судинну систему рослини, виділяючи фітотоксини, які призводять до порушення водного обміну та поступового в'янення культури.

Основною культурою-господарем для Diaporthe novem є соняшник однорічний. Патоген уражає всі надземні органи рослини: листки, черешки, стебла і навіть кошики.

Інфекція починається з листкової пластинки, звідки міцелій по провідних шляхах черешка просувається в стебло, викликаючи його глибоке некротичне ураження.

Найбільші збитки фіксуються в періоди цвітіння та наливу насіння, коли гриб максимально інтенсивно пригнічує фізіологічні процеси в стеблі.

Хвороба призводить до щуплості насіння, зниження олійності та суттєвої втрати загальної біомаси врожаю. В осередках епіфітотії втрати можуть сягати 50% і більше.

Крім соняшнику, гриб може вражати ряд бур'янів, які слугують резерваторами інфекції у міжсезоння, зберігаючи популяцію патогену на полях.

Розвиток патогену починається навесні, коли температура повітря піднімається вище 15–18°C, а вологість залишається високою. Інфекційний фон активується за наявності опадів.

Первинне зараження здійснюється аскоспорами, які розносяться вітром або краплями дощу від торішніх рослинних решток на молоді листки культурних рослин.

Протягом вегетаційного періоду гриб активно поширюється конідіями (безстатевими спорами). Волога і тепла погода сприяє повторним циклам зараження кожні 10–14 днів.

Оптимальні умови для епіфітотії: помірна температура (20–25°C) у поєднанні з частими дощами та високою відносною вологістю повітря в літній період.

До кінця сезону на уражених стеблах формуються плодові тіла (пікніди та перитеції), які йдуть у зиму, забезпечуючи виживаність виду до наступного року.

Першою помітною ознакою є поява коричневих плям з жовтою облямівкою в місцях прикріплення черешків листків до стебла.

У міру розвитку інфекції плями збільшуються, охоплюючи стебло. Уражені ділянки набувають попелясто-сірого кольору, часто з характерним «мармуровим» малюнком.

Всередині стебла тканини руйнуються, стають м'якими та трухлявими, через що рослини легко ламаються при сильному вітрі або виляганні.

При огляді на стеблах можна помітити дрібні чорні цятки — пікніди, в яких масово дозрівають спори для подальшого поширення гриба.

Верхня частина рослини над місцем ураження часто жовтіє та в'яне через закупорку судин міцелієм і вплив токсинів гриба.

Основним методом боротьби є використання генетично стійких гібридів соняшнику, які здатні обмежувати розвиток міцелію в тканинах.

Агротехнічні заходи включають глибоке загортання рослинних решток (оранку) для прискорення їх розкладання та зниження запасу інфекції в ґрунті.

Дотримання сівозміни є критично важливим: повернення соняшнику на колишнє поле не раніше ніж через 6–8 років для розриву циклу накопичення патогену.

Хімічний захист передбачає профілактичне обприскування фунгіцидами в критичні фази розвитку рослини (4-6 пар листків, бутонізація).

Важливо проводити фітосанітарний моніторинг полів та знищувати бур'яни-резерватори, що сприяють збереженню та накопиченню інфекційного начала.