Діапорте цитрусових

Збудник хвороби — сумчастий гриб Diaporthe citri (анаморфа Phomopsis citri). Відноситься до відділу Аскоміцети, родини Diaporthaceae. Цей фітопатоген спеціалізується на ураженні цитрусових культур.

Гриб веде подвійний спосіб життя: сапрофітний на відмерлих гілках та паразитичний на живих тканинах. У циклі розвитку присутні конідіальна та аскоспорова стадії, що робить його вкрай небезпечним.

Інфекція проникає в рослину крізь продихи або мікротріщини. Висока вологість повітря сприяє формуванню пікнід, з яких виходять конідії для подальшого поширення хвороби.

Основним джерелом зараження в садах є сухі гілки та опале листя, на яких гриб зберігається в стані спокою протягом тривалого періоду часу.

Лабораторна діагностика базується на посіві матеріалу на поживні середовища, де патоген утворює характерні колонії з численними чорними плодовими тілами.

Основне захворювання, що викликається цим грибом — меланоз. Він уражає листя, пагони та плоди, що суттєво погіршує зовнішній вигляд та товарні якості продукції.

Також гриб викликає стеблову гниль (диплодіоз), яка є критичною загрозою для плодів під час їхнього тривалого зберігання та транспортування до споживача.

Сильне ураження пагонів призводить до їхнього відмирання, що поступово послаблює дерево та призводить до зниження загальної врожайності саду протягом багатьох років.

Плоди, уражені меланозом, втрачають експортну цінність через коричневі деформації шкірки, які не видаляються навіть при ретельній мийці цитрусових.

Економічні втрати зумовлені не лише зниженням врожаю, а й необхідністю постійного застосування захисних препаратів та проведення додаткових санітарних робіт.

Активне поширення інфекції відбувається в умовах високої вологості, зокрема під час затяжних весняних дощів та ранкової роси, які переносять конідії гриба.

Найбільш чутливими до зараження є молоді тканини рослин, тому пік хвороби припадає на періоди активного весняного росту та формування зав’язей цитрусових.

Температурний режим у межах 20–25°C є оптимальним для проростання спор та колонізації нових ділянок крони дерева цим небезпечним патогеном.

У періоди сухої спекотної погоди видимий розвиток гриба сповільнюється, проте він залишається всередині тканин, чекаючи на сприятливі вологі умови.

Розповсюдження спор відбувається за допомогою крапель води, тому густі та непровітрювані крони дерев є найбільш вразливими до осередкового спалаху хвороби.

Симптоми меланозу виглядають як дрібні темні цятки, що трохи виступають над поверхнею листя чи шкірки плоду і на дотик здаються шорсткими, ніби наждачний папір.

На плодах часто помітні «сліди від дощу» — смуги із злитих плям, що утворюються внаслідок стікання води по поверхні в період розвитку хвороби.

Ураження стебел супроводжується некрозом кори, появою тріщин та виділенням камеді (гумозу), що свідчить про глибоке проникнення інфекції в тканини.

Стеблова гниль плодів починається з потемніння шкірки навколо місця кріплення плодоніжки, після чого гниль швидко поширюється вглиб м’якоті плоду.

При прогресуванні гниття з’являється неприємний спиртовий запах, а на поверхні плоду може виступати сіруватий наліт міцелію гриба у вологому середовищі.

Основою контролю є санітарна обрізка, спрямована на повне видалення сухих гілок, які слугують головним резервуаром для виживання та спороношення патогену.

Регулярна дезінфекція інструментів під час обрізки запобігає передачі інфекції від хворих дерев до здорових, що є критично важливим для великих промислових садів.

Використання фунгіцидів на основі міді перед цвітінням та після нього допомагає знизити ризик інфікування молодих зав’язей та листя у критичний період.

Післязбиральна обробка плодів антисептиками дозволяє значно зменшити відсоток стеблової гнилі та зберегти врожай під час логістичних операцій.

• Формування крони, що забезпечує достатню вентиляцію та швидке просихання листя.
• Своєчасне внесення фосфорно-калійних добрив для підвищення імунітету рослин.
• Видалення і знищення (спалювання) рослинних решток із саду для зменшення інфекційного навантаження.