Діапорте сої

Збудник Diaporthe caulivora належить до царства гриби, відділу аскоміцети, роду Diaporthe. Це небезпечний фітопатоген, який спричиняє розвиток стеблового раку на посівах сої.

Гриб має здатність виживати в ґрунті та на пожнивних рештках у вигляді міцелію або сумчастих стадій протягом тривалого часу, навіть за відсутності живих рослин.

Первинне зараження часто відбувається через інфіковане насіння, яке містить спори гриба в оболонці або всередині тканин зародка.

Поширення патогену в посівах здійснюється за допомогою конідій, які переносяться вітром, дощем або комахами на здорові рослини протягом усього вегетаційного періоду.

Біологічна стійкість гриба забезпечується формуванням перитеціїв, які дозрівають на відмерлих стеблах і є джерелом інфекції для наступних років.

Рослиною-господарем виступає соя культурна (Glycine max). Уражаються практично всі органи: від кореневої шийки та стебла до листків і бобів.

Шкодочинність полягає в пригніченні росту, ранньому в'яненні та передчасній загибелі рослин, що призводить до значних втрат урожайності.

Токсини, що виділяються грибом, закупорюють судинну систему стебла, блокуючи рух води та поживних речовин, через що рослина швидко втрачає тургор.

Якість насіннєвого матеріалу суттєво погіршується: насіння стає щуплим, з низькою схожістю та високим рівнем ураженості патогеном.

Масове ураження стебел призводить до ламкості, що провокує вилягання посівів, значно ускладнюючи роботу зернозбиральної техніки.

Найбільш сприятливими для розвитку хвороби є умови з високою вологістю повітря та температурою в межах +20…+28°C.

Пік зараження зазвичай припадає на фазу цвітіння та формування бобів, коли рослини стають найбільш сприйнятливими до проникнення грибкової інфекції.

Тривалі періоди опадів створюють ідеальну мікрофлору для проростання спор на поверхні стебел сої та подальшого розвитку міцелію.

Хоча спека та посуха стримують розмноження гриба, вони не вбивають його, тому хвороба може раптово спалахнути при поверненні вологої погоди.

До кінця сезону інфекція накопичується в пожнивних рештках, які залишаються на полі після збирання, переходячи в стадію спокою.

Первинні ознаки проявляються як коричневі некротичні плями біля основи стебла, які з часом розширюються, охоплюючи вузли рослини.

• Потемніння епідермісу стебла та поява тріщин.
• Пожовтіння листків, що починається з країв і призводить до їх засихання без опадання.
• Порушення цілісності внутрішньої тканини стебла, яка стає трухлявою.
• Утворення численних дрібних чорних крапок на поверхні стебла — плодових тіл гриба.

Боби, що уражені діапорте, часто недорозвинені, мають плямистий вигляд, а насіння всередині вкривається білуватою грибницею.

Використання високоякісного, здорового насіннєвого матеріалу, обробленого сучасними фунгіцидними протруювачами, є фундаментом захисту.

Дотримання сівозміни з інтервалом не менше 3-4 років між посівами сої на одному полі суттєво зменшує інфекційне навантаження.

Якісний обробіток ґрунту, спрямований на глибоке загортання пожнивних решток, пришвидшує процес їх розкладання та знищення джерел інфекції.

Застосування фунгіцидів під час вегетації (особливо у фази цвітіння) дозволяє ефективно стримувати розвиток гриба та захистити врожай.

Вибір стійких до патогенів сортів вітчизняної або іноземної селекції значно знижує ризики господарських втрат від стеблового раку.