Гельмінтоспоріоз злаків

Збудником хвороби є гриб Cochliobolus sativus (анаморфа Bipolaris sorokiniana), що належить до відділу Ascomycota. Цей патоген є одним із найбільш шкідливих у посівах ячменю, пшениці та інших злакових культур.

Гриб здатний тривалий час зберігатися в ґрунті, на залишках рослин та в насіннєвому матеріалі у формі грибниці або конідій. Висока стійкість до факторів зовнішнього середовища забезпечує його виживання протягом кількох років.

За біологічними властивостями це факультативний паразит. Він може розвиватися як на живих тканинах рослин, так і сапротрофно, живлячись відмерлими органічними рештками.

Поширення відбувається за допомогою конідій, які переносяться вітром, дощовими краплями або комахами. Цикл розвитку гриба включає кілька поколінь спор за один вегетаційний період, що сприяє швидкому поширенню інфекції.

Діагностика проводиться шляхом мікроскопічного дослідження уражених тканин, де виявляються характерні конідії гриба, що мають коричневе забарвлення та овальну форму.

Гельмінтоспоріоз вражає всі органи рослин, починаючи від кореневої системи та закінчуючи колосом. Хвороба викликає кореневу гниль, плямистість листя та почорніння зародка насіння.

Пошкодження коренів призводить до порушення водного та мінерального живлення, що викликає передчасне вилягання посівів та в’янення окремих рослин. Особливо небезпечним є ураження на початкових фазах росту.

На листках розвиваються некротичні плями, які поступово збільшуються. Втрата зеленої поверхні листка суттєво знижує інтенсивність фотосинтезу, що негативно відбивається на накопиченні органічних речовин у зерні.

Ураження колоса призводить до формування щуплого зерна або його повної загибелі. Якість врожаю різко падає, зерно втрачає схожість та стає джерелом поширення патогену.

Загальна шкодочинність проявляється у значному зниженні врожайності зернових культур, що в епіфітотійні роки може перевищувати 40% від потенційної продуктивності поля.

Інфекція активізується ранньою весною, коли конідії потрапляють на молоді проростки. Оптимальними умовами є підвищена вологість ґрунту при помірних температурах повітря.

Літній період характеризується хвилями розвитку хвороби на надземних частинах рослин. Температурний режим у межах 22–28 градусів Цельсія є найбільш сприятливим для швидкого зараження нових тканин.

Періодичні опади сприяють поширенню спор гриба по полю. Висока вологість повітря під час цвітіння та наливу зерна сприяє масовому зараженню колосків.

Навіть у сухі періоди патоген може продовжувати розвиватися в ґрунті, вражаючи кореневу систему, що робить рослини більш сприйнятливими до інших стресових факторів.

Наприкінці сезону, після збирання врожаю, гриб накопичується на стерні, де проходить його подальший розвиток та підготовка до перезимівлі.

Перші ознаки зараження проявляються у вигляді бурих смуг на проростках, що призводить до їх викривлення та загибелі. Коріння та основа стебла стають темно-коричневими, часто з ознаками гниття.

На листках з’являються плями овальної форми з темною облямівкою та світлим центром. Згодом плями зливаються, викликаючи відмирання всієї листової пластинки.

Колоскові луски вкриваються темними плямами, а на зернівках біля основи утворюється характерна чорна пляма, відома як «чорний зародок».

В умовах високої вологості на уражених частинах рослин помітний наліт спороношення гриба, який має оливково-чорний відтінок.

• Потемніння кореневої системи та вузла кущіння
• Овальні некротичні плями на листках
• Почорніння основи зернівки
• Передчасне відмирання листків нижнього ярусу

Захист посівів починається з протруювання насіння. Використання сучасних фунгіцидів системної дії дозволяє захистити посіви від інфекції, що передається через насіннєвий матеріал.

Дотримання сівозміни є обов’язковим заходом. Чергування культур із різними вимогами до ґрунту та інфекційним навантаженням допомагає знизити накопичення патогену в ґрунті.

Важливо забезпечити якісну обробку ґрунту, щоб прискорити розкладання рослинних решток, які слугують головним резерватом інфекції у полі.

Внесення збалансованих доз добрив сприяє підвищенню імунітету рослин, роблячи їх стійкішими до ураження грибковими хворобами.

Застосування фунгіцидів під час вегетації (зазвичай у фазі виходу в трубку та цвітіння) дозволяє ефективно зупинити розвиток гельмінтоспоріозу на листках та колосі.