Ріжки сорго

Збудник ріжків сорго — Claviceps africana — належить до царства Fungi, відділу Ascomycota, класу Sordariomycetes, порядку Hypocreales, родини Clavicipitaceae. Це вузькоспеціалізований фітопатогенний гриб.

На відміну від класичних ріжків жита, цей вид викликає так звані «липкі» ріжки, що характеризуються інтенсивним виділенням медової роси. Гриб уражає виключно генеративні органи рослин у фазу цвітіння.

Життєвий цикл включає стадію конідіального спороношення (сфацелії), яке активно поширюється комахами та вітром за вологої погоди. Згодом формуються склероції — структури спокою, що містять запаси поживних речовин.

Цей вид є типовим представником патогенів, що еволюціонували у тісному зв'язку з господарями з роду Sorghum. Його поширення прямо корелює з географічним ареалом вирощування культури.

Гриб здатен зберігатися у ґрунті або як домішка склероціїв у насіннєвому матеріалі, що робить його вкрай небезпечним для товарних та насіннєвих посівів сорго.

Основним об'єктом ураження є сорго зернове та сорго цукрове. Гриб проникає в неоплоднені зав'язі рослини-господаря, повністю заміщуючи тканини зернівки своєю грибницею.

Внаслідок інфекції замість повноцінного зерна в колоску формується склероцій — темно-коричневе або майже чорне тверде тіло, що виходить за межі колоскових лусок.

Ураження призводить до суттєвих втрат урожаю зерна, оскільки інфіковані суцвіття стають практично стерильними. Знижується не лише маса, а й якість отриманого врожаю.

Додаткова шкода полягає у забрудненні зернової маси склероціями, які містять алкалоїди. Використання такого зерна у кормових цілях може бути токсичним для сільськогосподарських тварин.

На полях, сильно уражених ріжками, відмічається зниження схожості насіння та порушення процесів формування суцвіть, що критично важливо для селекції та насінництва.

Ключовим періодом для розвитку інфекції є фаза цвітіння сорго. Спори гриба повинні потрапити на приймочку маточки до моменту її успішного запліднення пилком.

Спалахи захворювання найчастіше спостерігаються за прохолодної та вологої погоди під час цвітіння культури. Температурний режим близько 20–25°C є оптимальним для активного проростання конідій.

Висока відносна вологість повітря (понад 80%) сприяє утворенню «медової роси» — липкої рідини, що містить мільйони конідій, які розносяться по полю.

Період поширення інфекції розтягнутий у часі, оскільки цвітіння суцвіття сорго відбувається поступово, що дає грибу тривалий інтервал для захоплення нових зав'язей.

Наприкінці вегетаційного періоду, по мірі дозрівання культури, розвиток конідіальної стадії уповільнюється і починається формування твердих склероціїв, що переходять у стан спокою.

Першою видимою ознакою є поява крапель липкої, в'язкої рідини — «медової роси», що виділяється з уражених колосків на початку формування інфекції.

Згодом ця рідина стікає по стеблу та листках, стаючи субстратом для розвитку сапрофітних грибів, через що поверхня рослини часто чорніє від сажистого нальоту.

Всередині колоскових лусок замість нормального зерна можна виявити білуватий або кремовий міцеліальний наріст, який з часом темніє і твердне.

На пізніх стадіях розвитку з лусок чітко виступають видовжені склероції, які легко помітні при огляді суцвіття. Вони мають характерну форму, часто дещо довшу і тоншу за звичайні зерна.

При струшуванні суцвіть уражені частини можуть легко обсипатися, а на руках чи одязі залишається липкий наліт, що є прямою ознакою активного спороношення фітопатогену.

Основним методом боротьби є використання якісного, очищеного від склероціїв насіннєвого матеріалу. Очищення насіння на сепараторах дозволяє видалити більшість структур спокою гриба.

Важливим агротехнічним заходом є просторова ізоляція посівів та дотримання сівозміни. Не слід висівати сорго на полях, де в попередні сезони спостерігалися масові ураження.

Регулювання строків сівби дозволяє уникнути збігу критичної фази цвітіння сорго з погодними умовами, максимально сприятливими для поширення спор гриба.

Знищення дикорослих соргових трав поблизу полів знижує інфекційний фон, оскільки вони можуть слугувати резерваторами патогену протягом вегетаційного періоду.

Хімічний метод контролю включає застосування фунгіцидів у період цвітіння, проте ефективність таких обробок обмежена складністю потрапляння препарату безпосередньо на приймочки квіток.