Церкоспороз рису
Довідник · Збудники

Церкоспороз рису

Cercospora oryzae

Збудником церкоспорозу рису є гриб Cercospora oryzae (синонім Sphaerulina oryzina), що належить до царства Гриби, відділу Аскоміцети. Цей спеціалізований патоген вражає виключно посіви рису протягом всього вегетаційного періоду.

0 позицій

Вміст розділу

Нічого не знайдено за обраними фільтрами. Спробуйте змінити запит.

Церкоспороз рису

Гриб перезимовує у вигляді міцелію та конідій на рештках уражених рослин, у ґрунті, а також на насіннєвому матеріалі. Весною за сприятливих умов спори розносяться вітром та дощем на здорові рослини, розпочинаючи новий цикл інфекції.

Розвиток патогену включає стадії проростання конідій та проникнення гіф гриба у тканини через продихи або безпосередньо через епідерміс листків. Активне поширення хвороби відбувається за умов чергування вологої погоди та помірних температур.

Оптимальні умови для розвитку Cercospora oryzae охоплюють температурний діапазон від 20°C до 30°C. Висока відносна вологість повітря є критично важливою для формування масового спороношення гриба на поверхні листків.

Цей фітопатоген надзвичайно стійкий і здатен зберігати свою життєздатність у ґрунті або на стерні тривалий час, що вимагає ретельного дотримання агротехнічних норм для стримування розповсюдження інфекції на полях.

Церкоспороз рису, відомий як вузькосмугова плямистість, вражає листя, листкові піхви та волоті. Хвороба значно зменшує асиміляційну поверхню рослин, що перешкоджає нормальному перебігу фотосинтезу.

Через ураження тканин порушуються обмінні процеси, зокрема транспірація та дихання, що призводить до передчасного відмирання листкового апарату. Особливо критичним є ураження верхніх листків у фазу наливу зерна.

Шкідливість проявляється у суттєвому зниженні маси тисячі зерен та загальної продуктивності метилки. У разі сильного розвитку хвороби втрати врожаю можуть сягати значних показників, що суттєво знижує рентабельність вирощування культури.

Окрім втрат ваги врожаю, церкоспороз погіршує посівні та товарні якості зерна. Воно стає щуплим, втрачає щільність та має знижену енергію проростання, що унеможливлює використання такого насіння в майбутніх сезонах.

Ураження стебел та піхов листків послаблює механічну міцність стебла. Це підвищує ризик вилягання посівів, що значно ускладнює процес збирання врожаю та призводить до додаткових втрат зерна під час роботи комбайнів.

Типовою ознакою є вузькі, лінійно-витягнуті плями коричневого або темно-бурого кольору, що розташовані паралельно до жилок листка. Характерною особливістю є світлий ореол навколо уражених ділянок тканини.

Згодом плями можуть розростатися та зливатися, набуваючи сірого або попелястого відтінку в центрі через активне утворення спороношення гриба. Уражені листки швидко жовтіють, буріють і з часом повністю відмирають.

На листкових піхвах плями часто мають більш насичений колір і видовжену форму. За високої вологості на поверхні уражених ділянок добре помітний оксамитовий наліт, який є масою конідій патогена.

При ураженні волотей на їхніх гілочках виникають подібні плями, що може спричинити часткову стерильність колосків. Це негативно впливає на виповненість зерна, що часто залишається недорозвиненим і щуплим.

Візуальна діагностика церкоспорозу відрізняється від інших плямистостей рису чіткою лінійною формою уражень. Це дозволяє агрономам оперативно приймати рішення про необхідність проведення захисних заходів.

Основою захисту є впровадження стійких до церкоспорозу сортів. Селекційна робота залишається найбільш ефективним методом мінімізації впливу грибкових інфекцій на врожайність рису в різних агрокліматичних зонах.

Агротехнічний контроль передбачає якісну заробку пожнивних решток у ґрунт, оскільки вони є основним джерелом інфекції. Глибока оранка та чергування культур у сівозміні значно знижують інфекційний фон на полі.

Важливим заходом є збалансоване мінеральне живлення. Надлишок азотних добрив стимулює надмірне розростання вегетативної маси, що робить рослини вразливішими до хвороб, тоді як калійні добрива підвищують імунітет культури.

Хімічний захист передбачає використання фунгіцидів при виявленні перших ознак хвороби. Ефективними є системні препарати на основі триазолів, які зупиняють розвиток міцелію та запобігають подальшому поширенню спор.

  • Дотримання просторової ізоляції від попередніх посівів.
  • Використання лише якісного, протравленого насіння.
  • Регулярний моніторинг посівів з моменту сходів.
  • Використання фунгіцидів під час критичних фаз росту.