Довідник · Збудники

Бісус трав'яний

Byssus herbarum

Бісус трав'яний (лат. Byssus herbarum) — це мікологічний об'єкт, що класифікується як пліснявий наліт, який з’являється на відмерлих частинах рослин. У сучасній науці цей організм відносять до групи сапротрофних грибів.

0 позицій

Вміст розділу

Нічого не знайдено за обраними фільтрами. Спробуйте змінити запит.

Бісус трав'яний

Систематичне положення: царство Fungi. Хоча історично ці утворення описувалися як хвороби, зараз вони частіше розглядаються як вторинні колонізатори субстрату.

Зовнішній вигляд грибниці нагадує тонку павутину або м'який повстяний наліт, який вкриває поверхню рослинних залишків у вологому середовищі.

Колір міцелію варіюється від чисто білого до сіруватого або жовтуватого відтінку, що залежить від ступеня дозрівання колонії та умов навколишнього середовища.

На мікроскопічному рівні видно тонкі гіфи, які зазвичай живуть на епідермісі відмерлих частин рослин, не проникаючи глибоко в живі здорові тканини.

Об'єкт пошкоджує переважно трав'янисті рослини, що перебувають у стані фізіологічного ослаблення. До групи ризику входять злаки, лучні трави та овочеві культури при порушенні агротехніки.

На живих культурах гриб розвивається під час тривалих дощів, коли послаблений імунітет не може протистояти розмноженню сапротрофів у загущених посівах.

Особливу шкоду завдає при зберіганні врожаю в приміщеннях з поганою вентиляцією, де гриб швидко вкриває плоди та насіння, знижуючи їхню якість.

Хоча гриб не є агресивним паразитом, він прискорює розклад тканин, що призводить до значних втрат біомаси та погіршення кормових властивостей рослин.

Промислові посіви при ураженні вимагають негайного моніторингу умов, оскільки це свідчить про серйозні проблеми з вологістю та аерацією на полі.

Розвиток гриба найбільш інтенсивний у періоди підвищеної вологості повітря, коли показники перевищують 80%. Оптимальна температура для росту становить від +15°C до +22°C.

На полях пік появи спостерігається у другій половині вегетаційного періоду, особливо на посівах, що вилягли від вітру чи сильних злив.

Осінні тумани та рясні роси створюють сприятливі умови для поширення спор та колонізації ослаблених рослинних решток у нижньому ярусі травостою.

Взимку гриб виживає у вигляді спор, зберігаючись у ґрунті або на залишках рослин, чекаючи на сприятливі умови для весняного відновлення росту.

Навесні відновлення активності відбувається при стабільному підвищенні температури та накопиченні вологи, що створює мікроклімат, ідеальний для розвитку грибниці.

Першим симптомом зараження є легкий павутинистий наліт, що виникає на нижніх частинах стебла або на вже відмерлому листі, поступово поширюючись вище.

З часом наліт стає більш щільним і може змінювати забарвлення, що вказує на формування нових репродуктивних структур гриба.

Уражені рослини демонструють ознаки передчасного в'янення та гниття. Тканини стають м'якими та втрачають свою природну міцність.

При огляді місць ураження відчувається затхлий запах, спричинений активною ферментативною діяльністю грибних гіф під час розкладання органічних речовин.

  • Поява білого павутинистого нальоту на рослинах.
  • Потемніння ділянок стебла, що піддалися зараженню.
  • Втрата тургору і м'якість уражених тканин.
  • Затхлий запах у зонах скупчення міцелію.

Основним методом контролю є раціональна агротехніка, спрямована на зниження вологості посівів та забезпечення гарної циркуляції повітря між рослинами.

Ретельне очищення полів від залишків врожаю зменшує кількість інокулюму, який може призвести до зараження наступних посівів у сівозміні.

У складських приміщеннях необхідно підтримувати оптимальний рівень вологості, оскільки конденсат на поверхні продукції стимулює розвиток грибкового нальоту.

Застосування фунгіцидів доцільне лише у випадках, коли гриб супроводжує справжню патогенну інфекцію та посилює загальну картину ураження посівів.

Дотримання сівозміни та вибір сортів, стійких до вилягання, дозволяють створити несприятливі умови для розвитку цього сапротрофного гриба.