Волотиста сажка сорго

Збудником волотистої сажки є гриб Sporisorium holci-sorghi, що належить до класу Basidiomycetes. Це небезпечний фітопатоген, який вражає системно тканини соргових культур протягом усього вегетаційного періоду.

Інфекція зберігається у вигляді теліоспор у ґрунті, на насінні або на залишках рослин, що перезимували на полі. Теліоспори мають високу витривалість і зберігають здатність до зараження протягом кількох років.

Процес зараження відбувається в момент проростання насіння. Спори гриба проростають, утворюючи інфекційну гіфу, яка проникає в тканини проростка, досягаючи точки росту рослини.

Гриб розвивається всередині стебла сорго, не виявляючи себе до моменту викидання волоті. Це робить виявлення хвороби на ранніх етапах практично неможливим без спеціальних аналізів.

Під час формування суцвіття грибниця інтенсивно розростається, руйнуючи тканини волоті та перетворюючи їх на суцільну масу теліоспор, оповиту тонкою плівкою.

Хвороба завдає значної шкоди врожаю зерна, оскільки уражені рослини не здатні формувати повноцінні зернівки. Волоть перетворюється на великий гал, що повністю втрачає господарську цінність.

Окрім втрати врожаю, уражені рослини часто мають знижену біомасу, що суттєво зменшує вихід силосної маси при вирощуванні кормових сортів сорго.

Наявність патогену на полі призводить до накопичення інфекційного навантаження в ґрунті, що робить неможливим вирощування чутливих гібридів у найближчі сезони без ризику епіфітотії.

Уражені культури схильні до більш швидкого вилягання та пошкодження іншими вторинними інфекціями, що ще більше погіршує фітосанітарний стан посівів.

Втрати від сажки можуть варіюватися від одиничних уражених рослин до масового поширення, що залежить від якості насіннєвого матеріалу та метеорологічних умов під час посіву.

Критичним періодом для інфікування є фаза проростання насіння. У цей час збудник найбільш вразливий до впливу фунгіцидів, проте найкраще пристосований до проникнення в проросток.

Для успішного зараження потрібна оптимальна вологість ґрунту та температура в межах 20–25°C. За таких умов спори гриба проростають максимально швидко.

Зовнішні ознаки хвороби стають очевидними лише в період виходу рослин у трубку та викидання волоті. Це відбувається зазвичай у другій половині літа, залежно від термінів посіву.

Поширення спор здійснюється повітряно-крапельним шляхом під час дозрівання галлів. Вони розриваються, і вітер розносить мільйони спор на сусідні ділянки.

Восени спори потрапляють у ґрунт, де вони зимують, створюючи базу для зараження наступного року, якщо не вжито належних заходів із дезінфекції.

Основна ознака — поява роздутої волоті замість нормального суцвіття. Вона виглядає як щільний мішок або гал, що спочатку прикритий сріблясто-сірою оболонкою.

Після розриву оболонки вивільняється чорна порошиста маса спор. Залишки суцвіття виглядають як сухі розгалужені нитки, що є судинними пучками рослини-господаря.

Загальний вигляд хворої рослини може бути дещо зміненим: спостерігається інтенсивне кущення або деформація стебла, особливо в місцях розвитку галів.

На відміну від звичайної летючої сажки, тут уражається практично вся волоть, що робить зовнішній вигляд зараженого об'єкта дуже специфічним для агронома.

Спори також можуть осідати на листі та інших частинах рослини, надаючи їм брудного чорного нальоту, хоча основна концентрація патогену зосереджена в волоті.

Використання протруйників насіння є найефективнішим методом. Препарати на основі діючих речовин системної дії надійно захищають проросток від проникнення інфекції.

Дотримання сівозміни — обов'язкова умова. Сорго не слід повертати на те саме поле раніше, ніж через 3 роки, щоб дати спорам у ґрунті природно втратити життєздатність.

Відбір сортів, стійких до волотистої сажки, є стратегічно важливим для мінімізації ризиків, особливо в регіонах з високим рівнем поширення хвороби.

Глибока оранка ґрунту дозволяє значно знизити кількість спор у верхньому посівному шарі, що зменшує ймовірність прямого контакту корінців із джерелом інфекції.

Важливо забезпечити оптимальні терміни посіву. Уникаючи посіву в надто холодну або вогку землю, можна скоротити період вразливості молодих проростків до нападу патогену.