Склеротинія

Склеротинія склероцієвидна — це небезпечний гриб-фітопатоген, збудник білої гнилі, що належить до класу Аскоміцетів. Цей гриб вирізняється здатністю утворювати склероції — щільні чорні утворення, які слугують для виживання в екстремальних умовах.

Патоген є надзвичайно широким поліфагом, здатним уражувати сотні видів рослин, включаючи соняшник, ріпак, сою, бобові та безліч овочевих культур. Гриб живиться тканинами господаря за допомогою виділення ферментів, що руйнують клітинні оболонки.

Життєвий цикл включає фазу розвитку грибниці та утворення апотеціїв. Апотеції — це маленькі чашоподібні плодові тіла на ніжках, що виростають зі склероціїв у ґрунті та викидають спори в повітря.

Гриб здатний тривалий час зберігатися в ґрунті у вигляді склероціїв, що робить його одним із найскладніших об'єктів для фітосанітарного контролю в агросекторі.

Спори гриба поширюються за допомогою вітру на великі відстані, що зумовлює швидке інфікування великих площ при виникненні сприятливих погодних умов.

Головним наслідком розвитку патогена є біла гниль. Хвороба проявляється у вигляді розм'якшення тканин рослини, їхнього подальшого руйнування та появи рясного білого нальоту грибниці.

Для промислового соняшнику склеротинія є критичною загрозою, оскільки вона викликає гниття кошиків. Це призводить до осипання насіння, зниження олійності та суттєвих втрат валового врожаю.

Ураження стебел сої та ріпаку призводить до передчасної загибелі рослин та їх вилягання. Це створює серйозні перешкоди під час проведення механізованого збирання врожаю.

Патоген негативно впливає на якість насіннєвого матеріалу, роблячи його непридатним для тривалого зберігання та посіву в наступні роки через ризик перенесення інфекції.

Загальна шкодочинність проявляється через зниження енергії росту, втрату асиміляційної поверхні листя та передчасне відмирання кореневої системи, що веде до недобору продуктивності.

Інфекційний процес активізується за умов підвищеної вологості та помірних температур (18–22 градуси за Цельсієм). Саме ці фактори стимулюють проростання склероціїв, що знаходяться в ґрунті.

Період цвітіння культур є найбільш вразливим, оскільки аскоспори легко осідають на квітах та пелюстках, проникаючи далі в стебло або кошик рослини.

Часті дощі та тривалі ранкові роси створюють ідеальну вологість для розвитку міцелію. В такі періоди поширення інфекції набуває характеру епіфітотії на полях з порушеною сівозміною.

Наприкінці сезону, під час дозрівання культури, розвиток гриба сприяє активному формуванню нових склероціїв, які восени потрапляють у ґрунт, поповнюючи інфекційний запас.

Посушливі періоди можуть сповільнювати розвиток гриба, але патоген залишається стійким і готовим до активізації при першому ж зволоженні.

Першими ознаками інфекції є поява невеликих ділянок із "пухнастим" білим нальотом на стеблах або кошиках. Це — активний міцелій гриба, що активно поглинає поживні речовини.

Уражені тканини втрачають тургор, стають водянистими та змінюють колір на бурий. Часто спостерігається надлом стебла в місці ураження.

Всередині порожнистих частин стебел та в тканинах кошиків формуються чорні склероції, які нагадують зерна ріжків або шматочки вугілля.

Молоді паростки можуть гинути одразу після появи, що проявляється як "чорна ніжка". Рослина при цьому виглядає пригніченою і легко висмикується з ґрунту.

На листі симптоми можуть виглядати як світло-коричневі плями з подальшим висиханням та некрозом тканин навколо них.

Захист від склеротинії базується на превентивних заходах та застосуванні сучасних засобів захисту рослин.

• Впровадження правильної сівозміни з використанням культур, що не уражуються грибом (наприклад, злакові).
• Використання високоякісного насіннєвого матеріалу, вільного від склероціїв.
• Боротьба з бур'янами, які є проміжними господарями для гриба.
• Оптимізація норм азотних добрив для запобігання надмірному розвитку вегетативної маси, що сприяє накопиченню вологи.
• Застосування фунгіцидів у фазу цвітіння, коли ризик зараження через пелюстки є найбільшим.

Важливим елементом контролю є глибока оранка, що дозволяє загорнути склероції на глибину, з якої апотеції не здатні прорости на поверхню.

Використання біологічних деструкторів стерні та біофунгіцидів на основі грибів-антагоністів дозволяє зменшити інфекційний фон у ґрунті до наступного посівного сезону.

Селекційна робота зі створення гібридів соняшнику, стійких до склеротинії, залишається ключовим фактором довгострокової стратегії захисту посівів.