Сахаромікопсис глодовий

Сахаромікопсис глодовий (лат. Saccharomycopsis crataegensis) належить до групи дріжджоподібних грибів аскоміцетів. Його систематичне положення визначається як представник царства Fungi, відділу Ascomycota.

Даний організм має складний життєвий цикл, що включає фазу брунькування та формування справжнього міцелію. Така мінливість морфології дозволяє йому адаптуватися до різних умов середовища.

Лабораторна діагностика цього патогену базується на методах секвенування ITS-областей рибосомальної ДНК, що дозволяє точно ідентифікувати вид серед інших представників мікробіоти.

У природі цей вид часто виявляється в асоціації з поверхневими тканинами рослин родини Розові, особливо на диких видах глоду, звідки він поширюється на культурні насадження.

Він є умовно-патогенним організмом, який активізується при зниженні природного імунітету рослини або при пошкодженні цілісності плодів механічним шляхом.

Найбільшої шкоди цей мікроорганізм завдає плодовим культурам, спричиняючи гниття м'якуша та псування врожаю під час дозрівання та подальшого зберігання.

Основними рослинами-господарями виступають яблуні, груші та різні види глоду. Гриб проникає в тканини через мікротріщини, пошкодження шкідниками або через плодоніжку.

Процес руйнування тканин супроводжується активною ферментацією цукрів, що призводить до появи специфічного запаху бродіння та розрідження консистенції плодів.

Уражена продукція швидко втрачає товарний вигляд, стає м'якою, втрачає соковитість та стає непридатною для споживання або переробки в харчовій промисловості.

Системна дія патогену на господарство полягає у зниженні відсоткового виходу якісної плодоовочевої продукції, що веде до значних економічних збитків для фермера.

Період активної вегетації та розповсюдження гриба припадає на другу половину літа та початок осіннього періоду, коли плоди накопичують максимальну кількість цукрів.

Висока вологість повітря, часті дощі та випадання рясних рос створюють ідеальні умови для інтенсивного розмноження клітин сахаромікопсису на поверхні рослин.

Температурний режим в межах +20…+28 градусів Цельсія є оптимальним для прояву агресивних властивостей патогену та швидкої колонізації плодів.

Навесні та на початку літа гриб перебуває у пригніченому стані, виживаючи на рослинних рештках або в ґрунті як сапротроф, очікуючи сприятливого моменту для розмноження.

Розповсюдження спор здійснюється за допомогою потоків вітру, бризок дощу, а також переноситься комахами, які відвідують сади в пошуках солодких плодів.

Основним візуальним проявом ураження є формування невеликих плям, які швидко перетворюються на зони розм'якшення тканини плоду з чіткими краями.

На поверхні уражених ділянок часто утворюється специфічний наліт кремового або білуватого забарвлення, що складається з маси дріжджових клітин.

Згодом уражена частина плоду деформується, набуває темнішого відтінку, а при натисканні може виділятися рідина з кислим або спиртовим запахом.

У разі інтенсивного зараження спостерігається швидка зміна кольору всієї поверхні плоду, що свідчить про глибоке проникнення грибниці у внутрішні структури.

При мікроскопічному аналізі зразків тканин легко виявляються численні клітини, що брунькуються, та фрагменти гіф, характерні для даного виду патогену.

Для обмеження поширення інфекції рекомендується впровадження комплексної системи захисту саду, що включає санітарні заходи та боротьбу зі шкідниками.

Першочерговим кроком є своєчасна очистка саду від гнилих плодів та рослинних решток, які є первинним джерелом інфекційного навантаження на наступний рік.

Боротьба з комахами, що пошкоджують шкірку плодів (плодожерки, трипси), суттєво знижує ймовірність проникнення гриба в тканини рослин.

Використання фунгіцидів під час вегетації, спрямованих на запобігання гнилям, дозволяє значно зменшити чисельність популяції сахаромікопсису в саду.

Дотримання умов зберігання плодів: знижена температура та контрольована вологість повітря в овочесховищах є запорукою збереження врожаю від цього патогену.