Моноспораскус гарматний

Monosporascus cannonballus належить до царства Гриби, типу Аскоміцети. Це небезпечний ґрунтовий патоген, який є головним збудником хвороб в'янення баштанових культур у всьому світі.

Гриб утворює дрібні, кулясті перитеції, що за зовнішнім виглядом нагадують гарматні ядра, звідки й походить його видова назва. Ці структури забезпечують виживання патогена в несприятливих умовах.

Висока стійкість аскоспор до екстремальних температур та тривала здатність до виживання у глибоких шарах ґрунту роблять цей гриб вкрай важким об'єктом для викорінення з поля.

Патоген поширюється за допомогою рухів ґрунтових вод, сільськогосподарської техніки та зараженого садивного матеріалу, що вимагає суворого фітосанітарного контролю.

Систематичне вивчення цього гриба показує, що він здатен адаптуватися до широкого діапазону температур, зберігаючи патогенні властивості в теплих регіонах.

Головними об'єктами ураження є диня, кавун, гарбуз та огірок. Хвороба призводить до стрімкої деградації кореневої системи та загибелі рослин під час плодоношення.

Гриб атакує дрібні корінці, перешкоджаючи поглинанню води та елементів живлення, що миттєво позначається на стані надземної вегетативної маси.

В умовах промислового вирощування втрати врожаю від цього патогена можуть сягати 50–80% залежно від ступеня зараження ґрунту та погодних факторів.

Специфічність ураження полягає в тому, що зовнішні симптоми часто з'являються лише тоді, коли коренева система вже зазнала значних незворотних руйнувань.

Окрім прямої шкоди, патоген сприяє заселенню ослаблених рослин вторинними мікроорганізмами, що ускладнює діагностику справжньої причини в'янення.

Активізація життєвого циклу гриба розпочинається в ґрунті, коли температура досягає позначки 25–30 градусів за Цельсієм, що збігається з фазою активного росту баштанових.

Процес зараження відбувається постійно протягом літа, при цьому найбільша інтенсивність спостерігається в періоди перегріву ґрунту та нестачі вологи.

Наприкінці сезону, після відмирання культури, гриб переходить у стан спокою, формуючи перитеції на залишках кореневої тканини, які залишаються в ґрунті до наступного року.

Короткі часові проміжки між посівами сприйнятливих культур на одній ділянці провокують накопичення інокулюму, що призводить до епіфітотій.

Сезонна динаміка розвитку гриба тісно пов'язана з вологістю ґрунту, де помірне зволоження сприяє кращому пересуванню патогену до кореневої системи рослин.

Основними ознаками ураження є хлороз листків, що починається з країв і поширюється на всю листову пластину, що супроводжується поступовим підсиханням пагонів.

На ранніх етапах рослини можуть в'янути лише у спекотні години дня, що часто помилково трактується як звичайний дефіцит вологи в ґрунті.

При детальному огляді коренів виявляються зони некрозу темно-коричневого або чорного кольору, які мають специфічний вигляд через наявність плодових тіл гриба.

• Повна відсутність дрібних бічних корінців;
• Потемніння основного кореня;
• Поява чорних крапок-перитеціїв на поверхні тканин;
• Дрібні та недорозвинені плоди з низькими смаковими якостями.

Пошкоджені коріння стають крихкими, при спробі витягти рослину з ґрунту корінь часто обривається, залишаючи основну частину в землі.

Ефективний контроль передбачає використання стійких сортів, проте на даний момент їх селекція обмежена, тому акцент робиться на агротехнічних заходах.

Довгострокова сівозміна з використанням злакових культур дозволяє знизити популяцію патогена, позбавляючи його джерела живлення на кілька років.

Застосування методів соляризації ґрунту (накриття плівкою влітку) дозволяє суттєво знизити кількість життєздатних спор у верхніх горизонтах ґрунту.

Внесення біопрепаратів на основі Trichoderma harzianum сприяє колонізації ризосфери корисними грибами, які витісняють патогенний моноспораскус.

Необхідно суворо контролювати чистоту садивного матеріалу та проводити знезараження інструментів, що контактували із зараженими ділянками поля.