Моніліоз лохини

Збудником цієї хвороби є гриб Monilia vaccinii-corymbosi, що належить до царства Fungi. Це специфічний фітопатоген, який спеціалізується на ураженні рослин родини Вересові, зокрема видів роду Vaccinium.

Життєвий цикл гриба розпочинається навесні, коли з муміфікованих плодів, що перезимували в ґрунті, формуються апотеції. Ці плодові тіла викидають спори, які потоками повітря потрапляють на молоді пагони та квіти.

Після первинного зараження гриб утворює конідії — безстатеві спори, що слугують для швидкого поширення інфекції протягом усієї весни та початку літа за допомогою крапель дощу або комах.

Розвиток патогену тісно пов'язаний з температурно-вологісним режимом. Оптимальними для інфекції є затяжні весняні дощі та температура повітря в межах 10–18 градусів Цельсія під час цвітіння.

Гриб зберігається у формі міцелію всередині висушених ягід-мумій, які залишаються під кущами або в ґрунті, забезпечуючи інфекційний запас на наступний рік.

Основним об'єктом ураження є лохина висока, хоча гриб може пошкоджувати й інші дикорослі та культурні види цієї групи. Хвороба завдає значної шкоди інтенсивним насадженням.

Інфекція вражає молоді пагони, квітки та плоди, що призводить до відмирання значних ділянок рослини. Це негативно впливає на загальний стан куща та його продуктивність.

Найбільшу шкоду патоген завдає під час цвітіння, знищуючи квітки, що напряму веде до втрати врожаю. Гриб проникає в зав’язь і розвивається всередині плодів, роблячи їх непридатними для вживання.

Ураження верхівкових пагонів викликає їх деформацію та висихання, що зупиняє ріст нових приростів. Ослаблені рослини стають більш вразливими до вторинних інфекцій та несприятливих погодних умов.

Економічна шкода від моніліозу виражається у зниженні кількості та якості врожаю. Без вжиття захисних заходів втрати ягід можуть досягати катастрофічних масштабів у комерційних садах.

Первинні симптоми проявляються у вигляді раптового в'янення молодих верхівок пагонів, які згинаються, набуваючи вигляду гачка, що є характерною ознакою моніліозу.

На інфікованих тканинах з часом з'являється попелясто-сірий наліт, який є масовим скупченням спор гриба. Згодом ці частини рослин чорніють і стають ламкими.

Квітки під час інфекції швидко буріють і в’януть, але продовжують триматися на кущі, не опадаючи. На них часто можна побачити спороношення патогену при високій вологості.

Ягоди, заражені грибом, припиняють ріст, тверднуть, набувають сірого забарвлення і стають зморщеними. Вони не гниють, а перетворюються на тверді мумії, що заповнені грибною тканиною.

• Деформація молодих пагонів («гачок»).
• Масове засихання квіток на кущі.
• Поява характерного нальоту на органах рослини.
• Наявність твердих «муміфікованих» плодів.

Найважливішим заходом контролю є своєчасне видалення та знищення всіх уражених ягід та рослинних залишків, оскільки саме вони є головним джерелом інфекції для наступного сезону.

Ефективним агротехнічним прийомом є мульчування поверхні ґрунту під кущами шаром тирси або кори. Це фізично перешкоджає виходу спор із апотеціїв у ґрунті до повітря.

Хімічний захист передбачає проведення обприскувань фунгіцидами системної та контактної дії на ранніх етапах розвитку (фаза розпускання бруньок та початок цвітіння).

Необхідно проводити вибіркові санітарні обрізки, видаляючи інфіковані верхівки пагонів, що дозволяє зменшити поширення конідій на здорові частини рослини протягом вегетації.

Моніторинг плантацій у весняний період є критично важливим, адже раннє виявлення перших ознак захворювання дозволяє вчасно зупинити епіфітотію за допомогою фунгіцидних обробок.