Гельмінтоспоріоз кукурудзи

Збудником північного гельмінтоспоріозу кукурудзи є патогенний гриб Bipolaris maydis. Це мікроскопічний організм, що належить до родини Pleosporaceae і є одним із найпоширеніших збудників листкових плямистостей у посівах злакових.

Гриб розмножується конідіями, які легко переносяться повітряними потоками на великі відстані. Патоген має складний цикл розвитку, що дозволяє йому швидко адаптуватися до умов середовища.

Для інфікування патогену необхідна наявність вологи на поверхні листка. Після проростання спори гриб утворює гіфи, які проникають у тканини рослини через продихи або механічні пошкодження.

Біологічно гриб є напівпаразитом, який спочатку живиться живими тканинами, а згодом викликає їх відмирання, виділяючи токсини, зокрема гельмінтоспоріозин.

У ґрунті та на рештках рослин гриб може зберігатися тривалий час у вигляді міцелію або хламідоспор, що забезпечує стабільність інфекційного навантаження на поле.

Хвороба вражає всі надземні органи кукурудзи: листя, стебла, обгортки качанів та саме зерно. Найбільшої шкоди завдається при масовому ураженні листкового апарату.

Через руйнування хлорофілу та зниження активності фотосинтезу рослини затримуються у рості та розвитку. Це призводить до формування дрібних, недорозвинених качанів.

Ураження качанів супроводжується розвитком плісняви на зернівках, що знижує їхню поживну цінність, схожість та загальну якість майбутнього врожаю.

В умовах епіфітотії врожайність зерна може знижуватися на 40% і більше. Окрім кількісних втрат, спостерігається значне погіршення товарних якостей продукції.

Пошкоджені рослини стають більш вразливими до вилягання, що значно ускладнює механізоване збирання врожаю та підвищує відсоток втрат у полі.

Поява перших симптомів зазвичай фіксується у другій половині літа, коли встановлюється тепла і волога погода. Найбільша активність патогену спостерігається у період цвітіння та наливу зерна.

Рясні роси та часті опади є ключовими факторами, що провокують масовий вихід конідій та подальше зараження здорових листків.

У періоди посухи активність хвороби різко падає, проте гриб залишається в стані спокою, чекаючи на кращі умови для продовження своєї життєдіяльності.

Осінній період є критичним для підготовки інфекції до зимівлі, тому важливо проводити заходи з утилізації пожнивних решток саме після збору врожаю.

Мінімальні температури для росту гриба становлять близько +10-12 градусів, проте оптимум розвитку знаходиться в межах +25-28 градусів Цельсія.

Первинні ознаки — це дрібні плями світло-зеленого або жовтого кольору, які згодом витягуються в довгасті або веретеноподібні плями коричневого забарвлення.

Навколо плям часто утворюється темна облямівка. У центрі плями тканина поступово висихає, стаючи сіро-коричневою, і може розриватися під дією вітру.

За умов високої вологості на поверхні плям чітко помітний оливково-чорний наліт грибниці зі спорами, що надає плямам характерного оксамитового вигляду.

При злитті плям листок повністю втрачає зелений колір і скручується, створюючи ефект передчасного старіння або випалювання сонцем.

Ураження стебла проявляється у вигляді видовжених темних штрихів, які при сильному розвитку призводять до ламкості та загнивання тканин стебла.

Використання стійких гібридів кукурудзи є фундаментальним заходом, що дозволяє мінімізувати необхідність застосування хімічних засобів захисту.

Сівозміна з використанням культур, які не уражуються цим грибом (наприклад, соя, соняшник), дозволяє знизити рівень інфекції в ґрунті.

Глибока оранка з повним перевертанням пласта ґрунту сприяє швидкому розкладанню інфікованих залишків кукурудзи та загибелі патогену.

Фунгіцидна обробка посівів у фазі викидання волоті є доцільною за наявності перших симптомів хвороби та сприятливих для її поширення метеоумов.

Контроль бур'янів, особливо злакових видів, допомагає зменшити кількість резерваторів інфекції на полях протягом усього вегетаційного сезону.