Кабатіела конюшини

Збудником захворювання є гриб Kabatiella caulivorum (синонім Aureobasidium caulivorum), який належить до групи дейтероміцетів. Цей фітопатоген вражає різні види конюшини, особливо червону конюшину, викликаючи хворобу, відому як кабатіеллез або антракноз стебел.

Систематичне положення патогена визначається як несовершений гриб, що розмножується конідіями. Його міцелій розвивається в міжклітинниках тканин рослини, формуючи строми, які розривають епідерміс для вивільнення спор.

Під мікроскопом можна спостерігати безбарвні, серпоподібні конідії, що зібрані у щільні подушечки. Це дозволяє легко відрізнити даний вид від інших збудників плямистостей, що вражають бобові культури.

Патоген зберігається взимку у вигляді грибниці в уражених рештках рослин та в насінні. Інфекція залишається життєздатною в ґрунті до двох років, що обумовлює необхідність дотримання сівозміни.

Поширення спор відбувається за допомогою крапель дощу та вітру. Висока щільність посівів сприяє швидкому перенесенню гриба від хворих рослин до здорових сусідів у травостої.

Кабатіеллез завдає великої шкоди посівам конюшини, негативно впливаючи як на врожайність зеленої маси, так і на вихід насіння. Хвороба особливо небезпечна в періоди підвищеної вологості під час вегетації.

Враження стебел призводить до порушення провідної системи рослини. В результаті поживні речовини не доходять до верхівок, що викликає в’янення та засихання листя і суцвіть ще до настання фази збирання.

Уражені стебла втрачають свою міцність і легко ламаються при найменшому механічному впливі. Це ускладнює процес заготівлі сіна та призводить до значних втрат під час косіння.

На насінницьких ділянках патоген спричиняє розвиток щуплих насінин або повну стерильність суцвіть. Уражені насінники мають низьку схожість і є джерелом подальшого розповсюдження інфекції.

Загальна шкодочинність проявляється у зниженні поживної цінності корму, оскільки хворі рослини стають жорсткими та втрачають вітамінний склад. В окремі роки втрати врожаю можуть сягати понад 40%.

Розвиток Kabatiella caulivorum активізується навесні та на початку літа при встановленні вологої погоди. Температурний оптимум для проростання конідій становить від +15 до +20°C.

Найбільш вразливими до інфекції є відростаючі стебла після першого укосу. У цей період вологість у нижньому ярусі травостою дуже висока, що створює ідеальне середовище для розвитку гриба.

У період літньої спеки розвиток патогена сповільнюється, проте гриб виживає всередині стебел у латентній формі. Зі зниженням температури та початком осінніх дощів хвороба знову активізується.

Максимальна шкодочинність спостерігається у червні-липні, коли рослини перебувають у фазі інтенсивного росту. Густий травостой посилює ефект, утримуючи вологу навколо стебел.

Зимуючий період патоген переживає у рештках рослин, що залишилися на полі після збирання, переходячи в стадію спокою до настання сприятливих умов наступного року.

Перші ознаки зараження проявляються у вигляді видовжених темно-коричневих плям на стеблах. З часом центр плям світлішає, а краї залишаються темними, формуючи характерні виразки.

• Поява темно-коричневих видовжених виразок.
• Викривлення верхівок стебел та суцвіть.
• Наявність світлого нальоту конідій у вологу погоду.
• Передчасне відмирання та пожовтіння нижніх листків.
• Крихкість та ламкість стебел у місцях ураження.

Сильне ураження призводить до того, що стебло стає «перетягнутим» в місцях виразок. Це перешкоджає нормальному живленню верхньої частини рослини, що спричиняє її загибель.

У вологу погоду на місці виразок можна побачити дрібні подушечки — це конідіальне спороношення гриба. Після підсихання воно виглядає як ледь помітний наліт, який легко стирається.

Уражені суцвіття не розвиваються, вони скручуються та буріють. Це робить візуальну діагностику хвороби досить простою навіть на ранніх стадіях розвитку інфекції.

Дотримання сівозміни є основним заходом, що дозволяє значно знизити рівень інфекційного фону в ґрунті. Конюшину слід висівати на поле не раніше ніж через 4 роки після попередньої культури.

Використання сортів конюшини, що мають генетичну стійкість до антракнозу, значно зменшує потребу в хімічних обробках. Стійкі сорти здатні обмежувати розвиток гриба навіть за сприятливих умов.

Агротехнічні заходи мають включати глибоку оранку після збирання врожаю для заробки пожнивних решток у ґрунт. Це прискорює їх розкладання і знижує виживання патогена.

Важливо забезпечити оптимальну густоту посіву, уникаючи загущення, що сприяє накопиченню вологи та швидкому поширенню спор між рослинами.

У критичних випадках на насінниках рекомендується застосування дозволених фунгіцидів. Важливо проводити обробку до того, як інфекція охопить більшу частину стебел.