Ризоктоніоз

Ризоктоніоз (збудник Rhizoctonia solani) є одним із найпоширеніших грибкових захворювань, що вражають широкий спектр сільськогосподарських культур. Цей патоген належить до класу базидіоміцетів і характеризується здатністю утворювати склероції, які забезпечують його виживання в несприятливих умовах.

Гриб поширений у всіх ґрунтово-кліматичних зонах. Він не утворює конідій, тому його основна форма розмноження та поширення відбувається через гіфи міцелію та склероції, які зберігаються на рослинних рештках та у ґрунті протягом багатьох років.

Систематичне положення збудника визначається як несовершенний гриб, здатний до сапрофітного способу життя за відсутності рослини-господаря. Це робить його надзвичайно стійким до факторів зовнішнього середовища.

Для ідентифікації патогена в лабораторних умовах використовують аналіз міцелію, який має специфічну структуру з розгалуженням під прямим кутом. У польових умовах гриб ідентифікують за супутніми симптомами ураження кореневої системи.

Агресивність Rhizoctonia solani визначається його ферментативною активністю, яка дозволяє йому швидко колонізувати тканини рослин, руйнуючи їхні клітинні стінки та викликаючи некрози.

Основна шкода від ризоктоніозу полягає в ураженні підземних органів рослин. Патоген атакує проростки, що часто призводить до їх загибелі ще до появи на поверхні ґрунту, що є причиною зрідженості сходів.

На картоплі хвороба проявляється у вигляді чорної парші, де на бульбах утворюються характерні чорні нарости. Це не лише знижує товарні якості продукції, а й суттєво послаблює майбутню рослину.

Кореневі гнилі, викликані ризоктоніозом, призводять до порушення транспорту води та поживних речовин від коренів до надземної частини. Як наслідок, рослини зупиняються у рості та розвиваються повільно.

Зернові культури страждають від ураження прикореневої зони, що зумовлює полегання посівів під час наливу зерна. Це призводить до значних втрат врожаю та погіршення його якості.

Овочеві культури в теплицях часто гинуть від «чорної ніжки», коли тканини стебла біля поверхні ґрунту розм’якшуються і чорніють, що призводить до швидкої загибелі розсади.

Активний розвиток інфекції спостерігається навесні при температурі ґрунту 10–15°C та підвищеній вологості. У цей період проростки є найбільш вразливими до проникнення гіф гриба.

Затяжна холодна весна з надмірними опадами значно підвищує ризик масового ураження посівів. Такі умови сприяють швидкому проростанню склероціїв, що знаходяться у ґрунті.

Влітку, за умови встановлення спекотної та сухої погоди, активність гриба сповільнюється. Проте, при постійному поливі патоген може продовжувати розвиватися в прикореневій зоні протягом усього вегетаційного періоду.

Осінній період є критичним для формування нових склероціїв на бульбах картоплі та інших коренеплодах, що забезпечує перенесення інфекції на наступний рік через насіннєвий матеріал.

Поширення патогена також посилюється при використанні неякісного насіннєвого матеріалу, який вже має на своїй поверхні джерела інфекції у вигляді склероціїв.

Візуальними ознаками хвороби є темні, вдавлені плями та виразки на корінні та стеблах. У разі картоплі — це чорні, тверді утворення на шкірці, які нагадують грудочки ґрунту.

На початкових етапах розвитку сходів помітне їх в’янення та відмирання. Якщо розкопати таку рослину, можна побачити коричневі, гнилі корені без ознак здорової тканини.

На листі картоплі з’являється характерне скручування верхніх листків у формі човника та зміна їх кольору на фіолетовий відтінок. Також у пазухах листків можуть формуватися дрібні зелені повітряні бульбочки.

Прикоренева частина стебла у багатьох культур стає ламкою через руйнування тканин грибом. У вологу погоду на цій частині стебла можна спостерігати білястий наліт, що свідчить про активну фазу спороношення.

Загальна затримка в рості, хлороз та передчасне відмирання нижніх листків є непрямими, але досить впевненими ознаками ураження кореневої системи ризоктоніозом.

Ефективний захист починається з використання оздоровленого насіннєвого матеріалу. Протруювання насіння та бульб фунгіцидами системної дії є обов’язковим заходом для запобігання поширенню хвороби.

Дотримання сівозміни дозволяє суттєво знизити інфекційний фон у ґрунті. Повернення картоплі або інших сприйнятливих культур на одне й те саме поле рекомендується не раніше ніж через 3 роки.

Агротехнічні заходи, такі як якісна обробка ґрунту та вчасне видалення рослинних решток, сприяють зменшенню популяції патогена в зоні розміщення коренів.

Збалансоване внесення добрив, зокрема уникання надлишку азоту, підвищує природну стійкість рослин до грибкових захворювань, роблячи тканини менш доступними для проникнення гриба.

• Використання стійких сортів.
• Обов'язкове протруювання насіння.
• Глибока оранка після збору врожаю.
• Внесення мікродобрив для зміцнення імунітету.
• Моніторинг вологості ґрунту під час посадки.