Фомопсис лохини

Збудником захворювання є аскоміцетний гриб Diaporthe vaccinii (анаморфна стадія Phomopsis vaccinii). Цей патоген є одним з найнебезпечніших для ягідних культур, зокрема лохини високорослої.

Гриб розвивається в тканинах рослини, використовуючи два типи спороношення: конідіальне (безстатеве) у вигляді пікнід та сумчасте (статеве) у вигляді перитеціїв, що розвиваються на відмерлих частинах стебел.

Зимує збудник безпосередньо ураженими пагонами, які залишилися на кущі або впали на ґрунт. Навесні, за умов достатньої вологості та підвищення температури, починається вивільнення спор, які переносяться на здорові тканини.

Інфекція здатна проникати через будь-які пошкодження на корі — тріщини від морозу, місця обрізки або пошкодження шкідниками. Після проникнення гриб розростається в судинній системі, викликаючи порушення живлення.

Вологі погодні умови та часті опади є головними факторами, що сприяють швидкому поширенню інфекції по всій площі плантації, особливо у весняно-літній період активного росту рослин.

Основною культурою-господарем виступає лохина, також хвороба може вражати журавлину. Гриб викликає серйозні некротичні ураження надземної частини, що призводить до поступового відмирання цілих гілок.

Найбільшої шкоди завдається молодим пагонам, проте при сильному ураженні патоген поширюється вниз по стеблу, досягаючи кореневої шийки, що провокує загибель куща.

Захворювання суттєво знижує врожайність: ягоди на уражених гілках дрібнішають, втрачають товарний вигляд або зовсім не дозрівають через припинення надходження поживних речовин.

Ослаблені рослини втрачають опірність до морозів, що робить їх вразливими до зимового вимерзання, особливо в регіонах з різкими коливаннями нічних та денних температур.

Економічні втрати фермерів пов'язані з необхідністю проведення інтенсивних обробок фунгіцидами та витратами на заміну хворих кущів, що робить фомопсис серйозною загрозою для рентабельності бізнесу.

Класичною ознакою є в'янення верхівок пагонів. Спочатку вони згинаються у формі гачка, згодом листя на них жовтіє, червоніє, а потім засихає, залишаючись на гілці деякий час.

На корі стебел з’являються характерні виразки, які мають сірий або бурий колір. У місцях некрозів кора часто тріскається, що створює сприятливі умови для вторинної інфекції.

При огляді уражених ділянок за допомогою лупи можна виявити дрібні чорні крапки — плодові тіла гриба (пікніди). Вони концентруються групами на сухій деревині та корі.

Листя також може уражатися: на ньому формуються плями різної форми з чітко вираженою облямівкою. Поширення інфекції на листі зазвичай відбувається при високій вологості повітря.

Зріз ураженого пагона показує зміну кольору деревини на коричневий, що підтверджує системний характер поширення міцелію всередині судинного кільця рослини.

Основним заходом боротьби залишається санітарна обрізка. Хворі гілки слід видаляти з захопленням здорової частини тканин, де міцелій ще не встиг поширитися (мінімум 10–15 см нижче зони ураження).

Усі зрізані частини необхідно обов'язково виносити з поля та спалювати. Залишення уражених решток між рядками є неприпустимим, оскільки це створює джерело інфекції на наступний сезон.

Хімічний контроль передбачає обприскування фунгіцидами в критичні фази розвитку: до початку цвітіння та безпосередньо після нього. Важливо чергувати препарати для запобігання розвитку резистентності гриба.

Використання фунгіцидів контактної та системної дії забезпечує як захисний, так і лікувальний ефект, допомагаючи стримувати розвиток патогену в тканинах.

Важливими є агротехнічні заходи: підтримання чистоти в міжряддях, боротьба з бур'янами, що перешкоджають провітрюванню, та збалансоване живлення для зміцнення природного імунітету лохини.