Смугаста плямистість ячменю

Збудником хвороби є гриб Drechslera graminea (syn. Helminthosporium gramineum), що належить до класу Ascomycetes. Це вузькоспеціалізований фітопатоген, який вражає виключно ячмінь, викликаючи небезпечну системну інфекцію.

Джерелом інфекції є заражене насіння, у якому грибниця зберігається у стані спокою під оболонкою зернівки. Під час проростання насіння міцелій проникає в тканини проростка, розповсюджуючись по всій рослині.

У період вегетації гриб поширюється за допомогою конідій, які переносяться вітром на здорові колоски. Це призводить до зараження зерна нового врожаю, замикаючи цикл розвитку патогена.

Розвиток гриба найбільш активний за умов прохолодної вологої погоди. Оптимальна температура для проростання спор та зараження тканин становить 10–15 градусів за Цельсієм.

Біологія патогена характеризується здатністю колонізувати всі органи рослини, включаючи вузол кущіння та колос. Це робить хворобу важковиліковною без профілактичного захисту.

Полосата плямистість завдає великої шкоди посівам ячменю, призводячи до передчасного відмирання листя. Уражені рослини мають пригнічений вигляд та слабку кореневу систему.

Головним симптомом є поява на листі світлих смуг, які згодом темніють і стають коричневими. Листя розщеплюється вздовж смуг, що призводить до його повної деструкції та втрати асиміляційної поверхні.

Рослини, що були заражені на ранніх стадіях, часто не утворюють колоса або формують стерильні, деформовані волоті. Це суттєво знижує продуктивність посіву та кількість зерна.

Економічні збитки зумовлені не лише зменшенням загальної врожайності, а й погіршенням якості зерна. Особливо критичним це є для вирощування пивоварного ячменю через низьку виповненість зернівки.

• Деформація та відмирання листкової пластини.
• Стерильність колосків.
• Зниження енергії проростання насіння.
• Загальне виснаження рослин.

Основою захисту є використання здорового посівного матеріалу, отриманого з ділянок, вільних від інфекції. Обов’язковим заходом є протруювання насіння системними фунгіцидами.

Дотримання сівозміни дозволяє значно знизити інфекційний тиск. Повернення ячменю на те саме поле рекомендується не раніше ніж через 3 роки після попередника.

Агротехнічні методи, такі як оптимальні строки сівби, дозволяють рослинам уникнути найбільш вразливого періоду розвитку, коли холодний ґрунт сприяє зараженню патогеном.

Використання фунгіцидів під час вегетації доцільне при інтенсивному розвитку хвороби. Найкращу ефективність показують препарати на основі тріазолів та стробілуринів.

Знищення рослинних решток шляхом глибокої оранки після збирання врожаю зменшує кількість спор гриба, що зберігаються в ґрунті до наступного сезону.