Аспергіл рисовий

Аспергіл рисовий — це мікроскопічний гриб, що належить до царства Гриби, роду Аспергіл (Aspergillus), виду Aspergillus oryzae.

У сільському господарстві цей мікроорганізм відомий як агент, що викликає псування зернової продукції під час зберігання.

Гриб утворює щільні колонії, колір яких змінюється від білого до зеленувато-жовтого залежно від фази розвитку та спороношення.

Це сапротрофний організм, проте за певних умов він може виявляти паразитичні властивості, пошкоджуючи тканини рослин.

Висока здатність до виживання у несприятливих умовах забезпечується стійкими конідіями, які розносяться потоками повітря.

Основним об'єктом ураження є зібраний врожай зернових та зернобобових культур, що зберігається на складах.

Гриб руйнує внутрішні структури зерна, поглинаючи поживні речовини та знижуючи схожість насіннєвого матеріалу.

Продукти життєдіяльності Aspergillus oryzae можуть негативно впливати на якість кормів, роблячи їх токсичними для тварин.

Втрати від діяльності цього гриба включають не лише пряме зменшення ваги зерна, а й зниження його товарної вартості.

При масовому поширенні плісняви відбувається нагрівання зернової маси, що прискорює загальне псування всього об'єму продукції.

Розвиток гриба найбільш інтенсивний у приміщеннях з високим рівнем вологості повітря, де не ведеться належний контроль.

Температурний режим у межах +25…+35°C є ідеальним для стрімкого розмноження та проростання спор аспергіла.

Найбільша загроза виникає в осінній період, коли в сховища потрапляє зерно з підвищеною вологістю після збирання.

У літній період ризики підвищуються при порушенні герметичності сховищ та утворенні конденсату на стінах чи стелі.

Тривалість циклу розвитку патогену залежить від доступу кисню та наявності субстрату, придатного для швидкого заселення міцелієм.

Візуально зараження проявляється появою нальоту, що нагадує пухку вату, на поверхні зернового вороху.

Колір нальоту поступово стає характерним жовто-зеленим, що вказує на початок масового виділення спор патогену.

Заражена продукція набуває затхлого, специфічного пліснявого запаху, який стає помітним навіть при незначних масштабах ураження.

Тканини уражених частин рослин стають м'якими, втрачають форму та набувають темного, майже чорного кольору при розвитку вторинних інфекцій.

Спостерігається зниження загальної сипучості зерна через утворення грибницею грудочок, що склеюють окремі зернівки між собою.

Головний метод захисту полягає в сушінні зерна до рівня вологості, який не перевищує 14% перед закладанням на зберігання.

Необхідно підтримувати стабільний мікроклімат у зерносховищах за допомогою активної вентиляції та регулярного контролю температури.

Важливо проводити ретельне очищення приміщень від залишків попереднього врожаю, які можуть бути джерелом інфекції.

Профілактична обробка складських приміщень дозволеними фунгіцидними засобами допомагає значно зменшити чисельність спор у повітрі.

• Постійний моніторинг вологості зернової маси.
• Використання якісного насіннєвого матеріалу без механічних пошкоджень.
• Усунення будь-яких джерел протікання води в місця зберігання.