Рисові випробування в Індонезії знижують викиди метану і підвищують урожайність
У Центральній Яві фермери тестують нові методи вирощування рису, які, за даними Temasek Life Sciences Laboratory, можуть скоротити викиди метану до 50% і водночас підвищити врожайність. Пілот уже охопив майже 100 гектарів і дав помітне зростання прибутку учасників.
У провінції Центральна Ява в Індонезії фермери беруть участь у випробуваннях нової технології вирощування рису, яка має одночасно знизити кліматичні викиди та поліпшити економіку господарств. Channel NewsAsia повідомляє, що ранні випробування під керівництвом сінгапурської Temasek Life Sciences Laboratory показали можливість скоротити викиди метану від рисівництва до 50%. Для цього дослідники поєднали змінені режими зрошення, спеціально розроблену суміш добрив і кліматично стійкі сорти рису.
Подібні результати також були зафіксовані в Індії та Лаосі, однак саме Центральна Ява має особливе значення як один із найбільших рисовиробних регіонів Індонезії. За даними матеріалу, на провінцію припадає понад 16% загального виробництва рису в країні. Фермер Kasno з округу Гробоган розповів, що спочатку багато учасників ставилися до проєкту насторожено, побоюючись невдачі та можливого зриву врожаю. Після пояснення методів і організації робіт спротив поступово зменшився.
Kasno, якому 55 років, входить до числа 172 фермерів проєкту Decarbonising Rice Project. До участі в програмі він зазвичай отримував близько 6-7 т рису з гектара. Після переходу на нові методи врожайність зросла приблизно до 8-9 т з гектара, а його прибуток збільшився орієнтовно на 30%. Учасникам випробувань надали насіння рису, добрива та пестициди, що допомогло знизити стартові ризики переходу на нову систему.
Перший сезон посіву розпочався у вересні минулого року і завершився в лютому цього року, охопивши майже 100 гектарів рисових полів. Старший головний дослідник Temasek Life Sciences Laboratory Ramachandran Srinivasan повідомив, що результати виявилися позитивними і дали змогу підвищити врожайність фермерів на 6% навіть в умовах повені. Це важливо для Індонезії, де рис залишається стратегічною культурою і де стабільність урожаю безпосередньо впливає на внутрішню продовольчу безпеку.
Для аграрного сектору значення проєкту виходить за межі однієї технології. Якщо підхід вдасться масштабувати, він дасть виробникам можливість одночасно рухатися у двох напрямах: скорочувати викиди від затоплюваних рисових систем і підвищувати економічну віддачу з гектара. На тлі посилення кліматичних ризиків і тиску на агросектор у частині декарбонізації такий формат може стати важливим прикладом того, як зміни в агротехніці, насінні та живленні рослин перетворюються на практичний інструмент для фермера, а не лише на кліматичну декларацію.