Тмезіптеріс

Географічно ці рослини поширені в основному в Австралазії, зокрема в Новій Зеландії та на островах Меланезії. Вони мешкають переважно як епіфіти, поселяючись на стовбурах деревоподібних папоротей.

Рослина має спрощену будову: вона позбавлена справжніх коренів, замість яких використовує ризоїди. Стебла розгалужені, вкриті дрібними листоподібними виростами, що не мають розвиненої провідної системи.

Для виживання тмезіптерісу необхідне середовище з високою вологістю повітря та помірним освітленням. Вони надзвичайно залежні від мікоризних грибів, що забезпечують живлення в ранньому віці під час розвитку гаметофіту.

Вирощування в культурі майже неможливе через складні симбіотичні зв'язки. У ботанічних садах для них створюють специфічні умови, що імітують кору дерев, уникаючи використання стандартних ґрунтових сумішей.

Головною загрозою існуванню видів роду є антропогенний тиск та знищення тропічних лісів. Зміна кліматичних показників негативно впливає на вологість мікроклімату, необхідну для виживання епіфітів.

При спробах утримання в оранжереях головною проблемою є хвороби, спричинені перезволоженням субстрату. Грибкові патогени швидко знищують ніжні тканини ризоїдів.

Серед шкідників найбільшу шкоду завдають сисні комахи, такі як павутинний кліщ, що висмоктує сік із молодих пагонів. Боротьба з ними ускладнена чутливістю самої рослини до хімічних препаратів.

Вплив мінеральних добрив часто виявляється згубним через високу концентрацію солей, до яких тмезіптеріс не адаптований. Необхідно використовувати лише дистильовану або дуже м'яку воду.

Нестабільність температури в закритому ґрунті призводить до фізіологічного стресу. Рослина потребує постійної, стабільної температури без різких коливань протягом доби.