Псилот

Його ареал охоплює тропічні та субтропічні зони, де рослина віддає перевагу вологим лісам, оселяючись на стовбурах дерев як епіфіт або на гумусному ґрунті.

Головною ботанічною особливістю псилоту є відсутність коренів і листків; цю роль виконують підземні ризоїди та видозмінені зелені стебла, здатні до фотосинтезу.

Для агротехніки важливо забезпечити високу вологість повітря, регулярне обприскування та захист від пересихання, оскільки рослина дуже чутлива до водного режиму.

Для посадки краще використовувати легкі суміші на основі торфу, моху сфагнуму та подрібненої кори, що забезпечує необхідну аерацію ризоїдної системи.

Основними фітосанітарними ризиками при вирощуванні псилоту є розвиток кореневих гнилей, викликаних надмірним поливом та відсутністю дренажу.

Серед шкідників найбільшу небезпеку для пагонів представляють дрібні комахи, такі як павутинний кліщ або попелиця, що висмоктують сік з молодих тканин.

Неправильний догляд за рівнем pH ґрунту може призвести до хлорозу, що проявляється у пожовтінні зелених стебел та припиненні утворення спор.

Необхідно проводити регулярні профілактичні огляди рослин, щоб вчасно виявити вогнища ураження та ізолювати хворі екземпляри від загальної колекції.

Використання фунгіцидів має бути обмеженим і проводитися з урахуванням чутливості примітивних спорових рослин до хімічних препаратів.