Стрига жовта

Походження виду пов'язане з африканським континентом, проте сьогодні ареал охоплює значні території Азії та частково США. Вона еволюційно пристосувалася до паразитування на коренях злакових рослин, що мають високе економічне значення для людства.

Ботанічна особливість полягає в наявності специфічного органа — гаусторії. За допомогою неї стрига прикріплюється до коріння господаря, перехоплюючи воду, мінеральні солі та органічні сполуки, які пересуваються ксилемою та флоемою рослини-культури.

Вимоги до клімату досить високі: стрига полюбляє зони з високими середньодобовими температурами та добре дреновані ґрунти. Вона особливо агресивна на бідних ґрунтах, де злакові культури вже відчувають стрес від дефіциту поживних елементів.

Агротехніка боротьби передбачає використання «хибних хазяїв» — рослин, таких як бавовник або деякі бобові, що провокують проростання насіння стриги, але не дають їй можливості прикріпитися для живлення. Це дозволяє очистити ґрунт від насіннєвого банку паразита.

Головна шкода від стриги полягає у виснаженні поживного потенціалу зернових культур ще до того, як паразит з'явиться над поверхнею ґрунту. Рослини-господарі втрачають тургор, в'януть і припиняють формування генеративних органів, що призводить до втрати врожаю.

Основною біологічною загрозою є надзвичайна витривалість насіння. Воно зберігає схожість протягом багатьох років, чекаючи на відповідний сигнал — хімічні сполуки, що виділяються кореневою системою злаків під час їх проростання.

Поширення стриги часто пов'язане з використанням зараженого насіннєвого матеріалу та використанням брудного сільськогосподарського інвентарю. Мікроскопічні розміри насіння дозволяють йому легко переноситися на великі відстані за допомогою вітру або водних потоків.

Боротьба зі стригою ускладнюється тим, що гербіциди системної дії, які б вбивали паразит, не пошкоджуючи основну культуру, наразі мають обмежену ефективність. Тому акцент робиться на інтегрованих системах захисту, що включають вчасну прополку та спалювання уражених рослин.

Перспективним методом вважається генна інженерія, спрямована на створення злакових культур, що не виділяють стимулюючих проростання сполук, або ж наділені механізмами імунної відповіді на вторгнення гаусторій паразита.