Гельмінтоспоріоз вівса

Інфекція зберігається у ґрунті та на рослинних рештках у формі грибниці, а також на поверхні або всередині насіннєвого матеріалу.

У період весняного відростання гриб утворює конідії, які поширюються вітром та краплями дощу на молоді пагони зернових культур.

Патоген виділяє специфічний токсин під назвою вікторин, який призводить до некрозу тканин рослини та пригнічує її імунну систему.

Наявність гриба в насінні робить його небезпечним джерелом первинного зараження ще на стадії проростання зернівки в ґрунті.

На ранніх етапах розвитку на сходах з'являються темно-коричневі смуги, що згодом призводять до в'янення та повної загибелі молодих рослин.

Листя дорослих рослин покривається довгастими плямами бурого кольору, оточеними світло-жовтою або червонуватою облямівкою.

На стеблах та вузлах кущення можна помітити оксамитовий наліт темного кольору, де активно розвиваються спороношення гриба.

Ураження коріння та основи стебла спричиняє розвиток прикореневих гнилей, через що рослини передчасно вилягають та втрачають тургор.

Під час фази колосіння уражені екземпляри суттєво відстають у рості, їх волоті стають напівпорожніми, а зерно недорозвиненим.

Сприятливими умовами для розмноження патогена є волога погода та помірні температури повітря в діапазоні +18...+24 градуси за Цельсієм.

Висока вологість ґрунту під час проростання насіння створює ідеальне середовище для проникнення гриба в тканини паростків.

Часті опади в червні та липні сприяють повторним циклам зараження, що значно прискорює епіфітотійний процес на полі.

Порушення агротехніки, зокрема вирощування вівса в монокультурі, призводить до накопичення великої кількості спор у верхньому шарі ґрунту.

Відсутність сівозміни та залишене на полі стерньове сміття є головними факторами, що підтримують інфекційний фон протягом кількох років.

Хвороба суттєво зменшує густоту продуктивного стеблостою через масове випадіння сходів та загибель молодих рослин навесні.

Зниження асиміляційної поверхні листя призводить до падіння інтенсивності фотосинтезу, що негативно відображається на масі тисячі зерен.

Ослаблені хворобою рослини частіше уражуються іншими патогенами, що призводить до загального зниження витривалості агроценозу.

Пошкодження стеблової частини призводить до ламкості, що ускладнює збирання врожаю та спричиняє суттєві втрати зерна в полі.

Загальна втрата врожайності від гельмінтоспоріозу може становити до 40-50% у роки з епіфітотійним поширенням патогена.

Використання для сівби лише здорового, сертифікованого насіння, яке пройшло обов’язкову передпосівну обробку (протруювання).

Впровадження правильної сівозміни, де овес повертається на попереднє поле не раніше ніж через три-чотири роки після попередніх зернових.

Якісний обробіток ґрунту з глибокою оранкою, що сприяє швидкій мінералізації заражених рослинних решток.

Застосування фунгіцидів під час вегетації за перших ознак хвороби, що дозволяє локалізувати осередки зараження.

• Вибір стійких сортів вівса, адаптованих до регіональних умов вирощування.
• Збалансоване живлення фосфорно-калійними добривами для зміцнення клітинних стінок.
• Своєчасне знищення бур'янів, які можуть бути резерваторами інфекції.