Борошниста роса злаків

Перші ознаки хвороби проявляються у вигляді окремих плям білого нальоту, що з'являються на нижніх листках та піхвах листків у весняний період.

З часом наліт стає більш щільним, набуває вигляду повсті або борошнистих подушечок, що поступово поширюються на весь лист та стебло.

На пізніх стадіях у товщі білого нальоту можна помітити дрібні чорні крапки — плодові тіла збудника, що вказують на перехід гриба до статевого циклу.

Уражені листки передчасно жовтіють і всихають, що призводить до загального пригнічення розвитку рослин у період активного росту.

При інтенсивному розвитку інфекції наліт може охоплювати навіть колос, перешкоджаючи нормальному формуванню та наливу зерна.

Збудником є сумчастий гриб Blumeria graminis, який паразитує на живих клітинах епідермісу злакових рослин.

Гриб є вузькоспеціалізованим паразитом, що має фізіологічні раси, адаптовані до конкретних видів пшениці, ячменю, жита або вівса.

Основне джерело інфекції — це перезимована грибниця на посівах озимих, а також на рештках рослин у формі клейстотеціїв.

Розмноження відбувається шляхом утворення безстатевих спор (конідій), які переносяться вітром на великі відстані від місць зараження.

Біологія патогена дозволяє йому швидко адаптуватися до умов зовнішнього середовища, забезпечуючи високу швидкість розвитку нових генерацій.

Борошниста роса найбільш активно розвивається при високій вологості повітря, коли спостерігаються коливання температур у межах 15–20 градусів.

На відміну від багатьох інших патогенів, борошнистій росі для проростання спор не потрібна крапельно-рідка волога на поверхні листків.

Надмірна кількість азотного живлення у фазу кущення та виходу в трубку стимулює розростання грибниці та інтенсифікацію інфекційного процесу.

Загущені посіви створюють мікроклімат із підвищеною вологістю, що є ідеальним середовищем для стрімкого поширення хвороби по полю.

Посушливі періоди не зупиняють розвиток гриба, якщо вночі випадають роси або рівень вологості повітря залишається стабільно високим.

Шкодочинність хвороби полягає в суттєвому зменшенні асиміляційної поверхні листків, що блокує нормальне забезпечення колоса поживними речовинами.

Уражені рослини мають меншу кількість продуктивних стебел, що веде до зниження загальної врожайності зернових культур.

Відбувається передчасне відмирання листкового апарату, через що зерно формується щуплим, з низькими показниками маси тисячі зерен.

На полях із сильним ступенем ураження втрати врожаю можуть сягати 20–30 відсотків залежно від фази розвитку рослин на момент появи хвороби.

Рослини втрачають природну стійкість до несприятливих погодних умов, зокрема до вилягання та дії стресових факторів довкілля.

Основним методом є впровадження у виробництво високоврожайних сортів, які мають виражену генетичну стійкість до борошнистої роси.

Дотримання сівозміни дозволяє розірвати цикл розвитку інфекції та знизити її накопичення у ґрунті та на полях.

Важливим заходом є своєчасне внесення фосфорно-калійних добрив, які підвищують імунітет рослин та їхню стійкість до патогенів.

Хімічний захист передбачає використання системних фунгіцидів під час виявлення перших ознак хвороби на посівах у критичні фази вегетації.

• Просторове розміщення посівів ярих та озимих культур.
• Ретельне знищення падалиці злаків після збирання врожаю.
• Використання якісного протруєного насіннєвого матеріалу.