Тілавіопсис

Гриб вражає коріння та прикореневу частину стебла, порушуючи провідну систему рослини. Життєвий цикл включає виробництво ендоконідій, які забезпечують швидке поширення інфекції під час вегетації.

Патоген поширюється через заражену розсаду, інструменти, а також поливну воду та рух ґрунтових частинок під час обробітку. Вхідними воротами для гриба слугують мікротравми на корінні.

Широкий спектр рослин-господарів включає тютюн, бавовник, бобові, хрестоцвіті та багато квіткових декоративних культур. Це робить хворобу значною проблемою як у полі, так і в теплицях.

Біологічна активність гриба залежить від показників pH та температури ґрунту, проте його витривалість дозволяє йому колонізувати нові території за сприятливих умов.

Основний симптом — почорніння коренів, яке часто називають «чорною кореневою гниллю». Тканини кореневої системи відмирають і набувають характерного кольору через накопичення спор гриба.

Надземна частина рослин виглядає пригніченою: листя жовтіє, спостерігається в'янення у спекотні години, що свідчить про проблеми з поглинанням води корінням.

У прикореневій зоні з'являються темні, часто вдавлені плями, які можуть охоплювати стебло по колу, викликаючи «перетяжку» і подальше відмирання всієї рослини.

Молоді сіянці часто гинуть ще до появи справжніх листків, що призводить до зрідженості посівів. Кора на корінні стає трухлявою і легко відокремлюється від центральної осі.

Візуальні ознаки прогресують досить швидко, особливо при підвищеній вологості, перетворюючи здорові коріння на чорні, розкладені рештки.

Найбільш сприятливі умови для розвитку тілавіопсису — це прохолодна погода з температурою ґрунту близько 15–20 градусів Цельсія.

Висока вологість ґрунтового середовища є критичним фактором, що активізує проростання спор та проникнення міцелію у тканини рослин.

Гриб віддає перевагу нейтральним або лужним ґрунтам. На кислих ґрунтах розвиток патогена зазвичай сповільнюється, що іноді використовується як агротехнічний прийом.

Порушення режиму поливу, що призводить до тривалого застою води в зоні кореневої системи, провокує масові спалахи захворювання.

Забруднений інвентар та недостатня дезінфекція теплиць створюють умови для первинного зараження розсади, що потім переноситься на постійне місце вирощування.

Шкодочинність хвороби полягає у фізичному руйнуванні коріння, що блокує надходження поживних речовин до надземних органів.

Це призводить до зниження продуктивності сільськогосподарських культур, а в окремих випадках — до загибелі значної частини врожаю на полі.

Рослини, уражені тілавіопсисом, стають вразливими для інших ґрунтових патогенів, що значно ускладнює лікування та потребує комплексного підходу.

Якість продукції, зокрема волокнистих та коренеплідних культур, суттєво погіршується, що призводить до прямих економічних збитків для господарства.

Наявність стійких спор у ґрунті робить неможливим вирощування вразливих видів на інфікованих ділянках без застосування тривалих сівозмін або хімічної фумігації.

Основним заходом боротьби є вибір стійких до хвороби сортів та використання якісного, знезараженого насіння для посіву.

Дотримання сівозміни дозволяє уникнути накопичення інфекції в ґрунті, чергуючи вразливі культури з культурами, до яких патоген не має спорідненості.

Агротехнічні заходи включають покращення дренажу та корекцію pH ґрунту в кислий бік, що створює несприятливі умови для поширення гриба.

У тепличних умовах критично важливо проводити дезінфекцію субстрату, робочих поверхонь та інструментів за допомогою спеціалізованих фунгіцидних засобів.

• Використання біопрепаратів на основі грибів-антагоністів.
• Видалення та знищення рослинних залишків, уражених гниллю.
• Протруювання насіння фунгіцидами широкого спектра дії.
• Уникнення надмірного ущільнення ґрунту, що перешкоджає аерації коренів.