Тілетієві сажки

Основним джерелом інфекції виступають теліоспори, що зберігаються на поверхні зернівки або в ґрунті, чекаючи сприятливих умов для проростання.

Життєвий цикл патогена починається одночасно з проростанням насінини, коли грибниця проникає в тканини колеоптиле молодого проростка.

Розвиток гриба відбувається приховано протягом усього вегетаційного періоду, не проявляючись зовні до фази виходу рослини в трубку та цвітіння.

В період наливу зерна грибниця інтенсивно розвивається в зародку та ендоспермі, перетворюючи внутрішню частину зернівки на темну масу спор.

Візуально розпізнати ураження можна лише наприкінці вегетації, коли на колоссях замість нормальних зерен формуються так звані «сажкові мішечки».

Колосся хворих рослин зазвичай деформовані, лусочки відкриті, а самі рослини можуть бути трохи нижчими за здорові екземпляри сусідніх рядів.

При розламуванні таких мішечків вивільняється чорний порошок, що складається з мільярдів спор гриба, які легко розлітаються під час вітру чи механічного збирання.

Характерною ознакою ураженого зерна є стійкий запах гнилої риби, що виникає через накопичення триметиламіну в процесі життєдіяльності паразита.

• наявність чорного спорового порошку замість зерна;
• специфічний запах оселедця (гнилої риби) при дотику;
• нетипова деформація колоса та зміна його кольору;
• відставання уражених рослин у рості та розвитку.

Для успішного зараження рослин гриб потребує певного температурного режиму, який найчастіше спостерігається під час посіву озимих восени.

Помірні температури в межах +5...+12 градусів Цельсія є найбільш сприятливими для інфікування, оскільки саме за таких умов гриб випереджає розвиток проростка.

Надмірна вологість ґрунту під час посіву створює ідеальне середовище для проростання теліоспор та проникнення інфекції в ослаблені тканини рослини.

Глибока заделка насіння уповільнює вихід проростка на поверхню, що значно подовжує час контакту молодої рослини з патогеном у ґрунті.

Кислі та важкі ґрунти також можуть сприяти розвитку хвороби, оскільки вони частіше затримують вологу та створюють стресові умови для культурних рослин.

Головна небезпека полягає у повній втраті врожаю на уражених ділянках через знищення репродуктивних органів зернових культур.

Окрім фізичних втрат обсягу, спори сажки знецінюють весь зібраний врожай, оскільки наявність спорового пилу робить зерно непридатним для харчування.

Використання забрудненого зерна у борошномельній промисловості неможливе через зміну кольору, запаху та фізико-хімічних властивостей виробленого борошна.

Масова присутність спор у зерносховищах створює ризик професійних захворювань у працівників, включаючи алергічні реакції та подразнення дихальних шляхів.

З точки зору агрономії, такі поля стають джерелом інфекції для майбутніх сезонів, що змушує аграріїв витрачати додаткові кошти на захист.

Високоефективним заходом є протравлювання насіннєвого матеріалу фунгіцидами системної дії, що дозволяє знищити інфекцію ще до початку проростання.

Дотримання сівозміни, де пшениця чи жито повертаються на попереднє поле не раніше ніж через 3-4 роки, зменшує накопичення спор у ґрунті.

Сівба у максимально сприятливі агротехнічні строки дозволяє проросткам швидше пройти вразливу фазу розвитку та зміцнити імунітет рослини.

Використання сортів з високою генетичною стійкістю до головневих захворювань є фундаментальною основою інтегрованого захисту посівів.

Ретельне очищення насіння від щуплих та уражених зерен за допомогою сучасних фотосепараторів знижує рівень інфекційного навантаження на поле.