Церкоспорельоз

Інфекція зберігається на рослинних рештках у ґрунті, де патоген утворює міцелій, що витримує несприятливі умови осінньо-зимового періоду.

Весною та восени гриб утворює конідії, які за допомогою дощу розносяться на нижні листки та стебла молодих рослин озимих.

Патоген має високу здатність до колонізації тканин стебла, проникаючи глибоко в епідерміс та руйнуючи механічну структуру рослини.

Життєвий цикл гриба тісно пов'язаний з температурним режимом, тому найбільш інтенсивний розвиток спостерігається при прохолодній та вологій погоді.

Перші ознаки ураження проявляються у вигляді світлих плям з темною облямівкою на листкових піхвах, які щільно прилягають до стебла.

Найбільш характерним симптомом є пляма у формі «вічка», яка поступово збільшується і поширюється навколо стебла зернової культури.

Уражена тканина стає ламкою, що призводить до викривлення та розм'якшення основи стебла навіть при незначних механічних впливах.

Всередині порожнини стебла можна виявити грибний наліт або щільну грибницю, яка блокує провідні пучки, порушуючи живлення рослини.

На останніх етапах розвитку хвороби відбувається передчасне дозрівання колоса, що візуально виглядає як «білоколосиця» на фоні зелених посівів.

Висока вологість ґрунту та повітря є критичним фактором для швидкого проростання спор та зараження здорових рослин озимих культур.

Помірні температури в діапазоні від +5 до +15 градусів створюють оптимальні умови для росту міцелію збудника церкоспорельозу.

Надмірна густота посівів перешкоджає нормальній циркуляції повітря, що створює постійний мікроклімат з підвищеною вологістю в прикореневій зоні.

Недотримання правил сівозміни, зокрема висівання зернових після попередників, сприйнятливих до цієї хвороби, сприяє накопиченню інфекції в ґрунті.

Тривала тепла осінь подовжує період вегетації патогена, що дозволяє йому глибше проникнути в тканини стебла до настання сильних холодів.

Головною шкодою церкоспорельозу є масове вилягання посівів, що робить збирання врожаю технічно складним та призводить до значних втрат зерна.

Хвороба суттєво знижує інтенсивність фотосинтезу та погіршує постачання колоса поживними речовинами, що призводить до утворення щуплого зерна.

Втрати врожайності від церкоспорельозу можуть складати від 20% до 35%, залежно від сорту культури та своєчасності застосування захисних засобів.

Пошкоджені рослини стають більш вразливими до дії інших хвороб, що додатково послаблює посіви та знижує загальну якість продукції.

Зерно, отримане з хворих ділянок, втрачає свої насіннєві та технологічні якості, що знижує його ринкову вартість для сільгоспвиробника.

Основою захисту від хвороби є використання стійких сортів та дотримання науково обґрунтованої сівозміни з чергуванням культур.

Ефективним заходом є глибока оранка, що забезпечує швидке розкладання рослинних решток, на яких зимує патоген церкоспорельозу.

Слід уникати занадто ранніх строків посіву озимих, щоб знизити ризик інфікування рослин патогеном у сприятливий для нього осінній період.

При досягненні порогу шкідливості проводиться обробка фунгіцидами системної дії, які здатні зупинити розвиток міцелію в тканинах стебла.

• Дотримання сівозміни.
• Вибір стійких сортів.
• Використання системних фунгіцидів.
• Якісний обробіток ґрунту.