Церкоспорельозна прикоренева гниль

Перші симптоми проявляються на піхвах нижніх листків у вигляді плям овальної форми. Колір плям поступово змінюється від жовтуватого до коричневого.

Характерною ознакою є поява світлого центру на плямах, що нагадує «очко», тому хворобу часто називають «очкова плямистість».

При прогресуванні хвороби плями збільшуються, охоплюючи стебло по колу, що призводить до його потемніння та подальшого розм'якшення.

Уражені рослини втрачають стійкість, що призводить до їх вилягання. Причому вилягання відбувається нерівномірно, часто в хаотичних напрямках.

Коренева система залишається здоровою, проте розвиток колоса порушується через відсутність нормального живлення, що призводить до щуплості зерна.

Збудником хвороби є гриб Pseudocercosporella herpotrichoides (сучасна назва Oculimacula yallundae). Цей патоген спеціалізується на ураженні озимих зернових культур.

Інфекція зберігається у ґрунті на рослинних рештках, де гриб виживає протягом тривалого часу у формі грибниці. Саме пожнивні залишки є головним джерелом первинного зараження посівів.

Поширення відбувається за допомогою конідій, які переносяться дощем та вітром на нижню частину стебел молодих рослин у осінній та весняний періоди.

Гриб активно проникає в тканини стебла, де розростається, поступово руйнуючи паренхіму та знижуючи механічну міцність рослини.

Розвиток патогена тісно пов'язаний з вологістю приземного шару повітря, що робить його одним із найпідступніших захворювань озимих колосових.

Ідеальні умови для розвитку церкоспорельозу — це прохолодна та волога погода. Оптимальна температура для гриба становить від 5°C до 15°C.

Затяжна осінь з частими дощами та м'яка зима сприяють тривалому періоду інфікування рослин, що значно підвищує рівень шкодочинності хвороби.

Загущені посіви, де відсутня нормальна циркуляція повітря, створюють ідеальний мікроклімат для проростання спор гриба на поверхні рослин.

Висока вологість ґрунту та повітря навесні є критичним фактором, що запускає активну фазу спороношення патогена на торішніх рештках.

Неправильний вибір попередника та наявність на полі великої кількості соломи значно збільшують ризики зараження посівів озимих культур.

Шкодочинність церкоспорельозу виражається у зниженні продуктивності посівів через порушення транспортування води та поживних речовин стеблом.

Вилягання посівів значно ускладнює збирання врожаю, що призводить до додаткових втрат зерна під час проходу зернозбиральної техніки.

Хвороба негативно впливає на масу тисячі зерен, що безпосередньо позначається на загальному валовому зборі врожаю з гектара.

Уражені посіви мають гірші показники якості зерна (білок, клейковина), оскільки рослина не отримує необхідних мікроелементів для формування якісного насіння.

Економічні збитки зростають також через необхідність проведення додаткових хімічних обробок фунгіцидами в критичні фази розвитку рослин.

Дотримання сівозміни є базовим заходом, оскільки перерва у вирощуванні зернових на 2–3 роки суттєво зменшує інфекційне навантаження.

Якісний обробіток ґрунту, що забезпечує швидке розкладання рослинних решток, позбавляє патоген його місця для зимівлі.

Важливо дотримуватися рекомендованих строків сівби, уникаючи занадто раннього посіву, який часто призводить до сильного ураження хворобою.

Застосування фунгіцидів під час виходу рослин у трубку є найбільш ефективним способом контролю захворювання при виявленні перших ознак.

• Використання стійких сортів зернових.
• Оптимізація густоти стояння рослин.
• Боротьба з бур'янами — резерваторами інфекції.
• Використання фунгіцидів системної дії.