Моніліоз

Гриб зимує у формі грибниці в уражених гілках, сухих плодах, що залишилися на деревах, та у опалому листі. Це дозволяє інфекції зберігатися протягом багатьох років.

Патоген вражає переважно представників родини Розоцвіті. До групи ризику входять яблуні, груші, вишні, черешні, сливи, абрикоси, персики та айва.

Інфекція проникає в рослинні тканини через пошкодження кори, квітконіжки, місця живлення шкідників або безпосередньо через епідерміс плодів під час підвищеної вологості.

Біологічні особливості гриба дозволяють йому швидко адаптуватися до умов зовнішнього середовища, активно розмножуючись конідіями протягом усього вегетаційного періоду.

Хвороба проявляється двома основними формами: моніліальним опіком та плодовою гниллю. Весною можна спостерігати різке в'янення квітів, що виглядають як обпалені вогнем.

Пізніше інфекція переходить на молоді пагони, які скручуються та засихають, що часто помилково приймають за наслідки морозів або шкідників.

На поверхні плодів з'являються сіруваті чи жовтуваті дрібні нарости — подушечки спороношення гриба, що розташовані концентричними колами.

Згодом плід повністю темніє, стає м'яким, а потім муміфікується, перетворюючись на чорний твердий об'єкт, який залишається висіти на гілці довгий час.

Ураження кісточкових культур часто супроводжується виділенням камеді на гілках, що призводить до поступового відмирання цілих скелетних частин дерева.

Висока вологість повітря є головним фактором розвитку моніліозу. Часті дощі, тумани та роси створюють ідеальне середовище для проростання спор гриба.

Температурний режим також має значення: для розвитку моніліального опіку найбільш сприятливою є помірна прохолодна погода під час цвітіння.

Масове поширення плодовою гниллю спостерігається в теплу та вологу погоду, коли плоди починають активно дозрівати і стають чутливими до інфекцій.

Загущені крони, відсутність регулярної обрізки та погана циркуляція повітря сприяють утриманню вологи, що прискорює спалах захворювання в саду.

Шкідники, такі як плодожерки, личинки пильщиків та довгоносики, механічно травмують плоди, сприяючи швидкому зараженню здорових плодів спорами гриба.

Моніліоз є однією з найнебезпечніших хвороб, що за сприятливих умов може знищити значну частину врожаю, роблячи його абсолютно непридатним до споживання.

Через постійне відмирання гілок дерева поступово слабшають, їхня продуктивність знижується, а життєвий цикл значно скорочується через пошкодження тканин.

Уражені плоди при попаданні в загальну масу врожаю швидко заражають сусідні плоди навіть при зберіганні, що призводить до колосальних втрат після збору.

Витрати на заходи боротьби, включаючи фунгіциди та санітарні роботи, суттєво підвищують собівартість вирощеної продукції у промислових садах.

Естетична привабливість саду та якість плодів втрачаються, що унеможливлює реалізацію продукції на свіжому ринку та в мережах супермаркетів.

Важливим етапом є систематична санітарна обрізка: видалення всіх пошкоджених гілок, муміфікованих плодів і їх обов'язкове спалювання поза межами саду.

Необхідно дотримуватися агротехнічних норм, включаючи регулярне проріджування крони, що покращує провітрювання та знижує ризик розвитку грибкових колоній.

Застосування фунгіцидів має бути своєчасним та проводитися в ключові фенофази розвитку рослин: початок цвітіння, повне цвітіння та період росту плодів.

• Використання мідьвмісних препаратів ранньою весною.
• Обробка сучасними системними фунгіцидами під час вегетації.
• Боротьба зі шкідниками для запобігання пошкодженню шкірки плодів.

Для зберігання плодів важливо проводити дезінфекцію приміщень і дбайливо збирати врожай, уникаючи будь-яких механічних пошкоджень, через які гриб проникає всередину.