Моніліоз мушмули

Цикл розвитку гриба включає формування апотеціїв, що розвиваються з перезимованих склероціїв, які знаходяться в опалих муміфікованих плодах або уражених пагонах. Спори гриба розносяться вітром і дощем у період цвітіння.

Гриб активно проникає в тканини рослини через квітки, після чого міцелій швидко поширюється по молодих пагонах і зав'язях. У процесі життєдіяльності збудник виділяє токсини, що спричиняють некроз.

Важливою рисою біології патогена є його здатність зберігатися в ґрунті та на рослинних рештках у вигляді склероціїв протягом кількох років, що робить його вкрай стійким до умов середовища.

Інфекційний процес часто розпочинається ранньою весною, коли складаються сприятливі температурні умови для проростання спор, що збігається з фазою активного сокоруху та цвітіння мушмули.

Першими ознаками зараження є раптове в'янення і побуріння квіток, які виглядають як уражені морозом. Уражені ділянки суцвіть згодом вкриваються характерним сірим нальотом — спороношенням гриба.

На молодих пагонах хвороба проявляється у вигляді темних плям, які швидко розростаються, охоплюючи гілку по колу. В результаті пагін засихає разом із листям, яке залишається висіти на дереві.

На молодих плодах мушмули утворюються коричневі вдавлені плями, які поступово збільшуються. При високій вологості на поверхні плодів формуються подушечки конідіального спороношення гриба.

У пізнішій стадії розвитку хвороби плоди стають чорними, зморщуються і набувають вигляду «мумій». Ці муміфіковані плоди часто опадають на ґрунт або залишаються висіти на гілках.

• Потемніння та відмирання верхівок пагонів.
• Поява сірого нальоту на суцвіттях та плодах.
• Масове всихання квіток у період цвітіння.
• Деформація та муміфікація зав'язей і плодів.
• Наявність темних плям на корі молодих гілок.

Розвитку моніліозу сприяють затяжні дощі та висока вологість повітря під час цвітіння. Оптимальна температура для проростання спор гриба становить +15...+20 градусів Цельсія.

Загущені посадки дерев, у яких утруднена циркуляція повітря, створюють ідеальний мікроклімат для швидкого поширення спор патогена всередині крони.

Відсутність регулярної санітарної обрізки сприяє накопиченню інфекційного фону. Старі, хворі гілки слугують постійним резервуаром для збереження спор гриба в зимовий період.

Пошкодження поверхні кори або плодів комахами-шкідниками значно полегшують проникнення інфекції вглиб тканин рослини, оскільки гриб використовує будь-які мікротріщини для закріплення.

Ґрунтова волога та велика кількість рослинного сміття під кроною дерева також відіграють вирішальну роль, забезпечуючи умови для збереження склероціїв та їх проростання навесні.

Основна шкода від моніліозу полягає у втраті значної частини врожаю. Заражені зав'язі масово осипаються, а ті, що залишаються, стають непридатними до вживання через гниття.

Ураження скелетних і плодових гілок призводить до їх поступового всихання. Якщо не проводити лікування, дерево може повністю втратити здатність до плодоношення і загинути.

Хвороба суттєво послаблює загальний стан рослини, знижуючи її зимостійкість та стійкість до інших патогенів, що призводить до передчасного старіння саду.

Заражені муміфіковані плоди, що залишилися на гілках, є активним джерелом інфекції для сусідніх здорових дерев, що веде до швидкого поширення хвороби по ділянці.

Економічні втрати охоплюють як прямі збитки від псування врожаю, так і витрати на проведення захисних заходів, таких як обприскування фунгіцидами та обрізка.

Ключовим заходом боротьби є санітарна обрізка всіх уражених пагонів і видалення муміфікованих плодів. Весь рослинний матеріал необхідно збирати та знищувати шляхом спалювання.

Важливо проводити регулярну прочистку крони, щоб забезпечити якісну аерацію та освітленість. Видалення зайвих гілок знижує вологість всередині крони, що перешкоджає розвитку гриба.

Профілактичні обробки фунгіцидами на основі міді або сучасними системними препаратами у фазі «зеленого конуса» і під час цвітіння дозволяють суттєво знизити ризик інфекції.

Необхідно підтримувати здоров'я ґрунту та обмежувати внесення азотних добрив наприкінці літа, щоб уникнути надмірного росту пагонів, які стають вразливішими до інфекції перед зимою.

Боротьба зі шкідниками, що пошкоджують шкірку плодів і кору, є обов'язковою частиною захисту, оскільки саме через їх пошкодження гриб найчастіше потрапляє в рослину.