Ризоктоніоз

Інфекція зберігається у ґрунті у вигляді щільних утворень — склероціїв, які здатні витримувати тривалі несприятливі умови та низькі температури.

Гриб розвивається як сапротроф, але за сприятливих умов легко переходить до паразитичного способу живлення на кореневій системі та підземних частинах рослин.

Патоген має високу екологічну пластичність, що дозволяє йому виживати в різних типах ґрунтів та в умовах різних кліматичних зон.

Поширення збудника в агроценозах відбувається шляхом перенесення частинок зараженого ґрунту, через заражений насіннєвий матеріал та поливну воду.

Типовою ознакою ризоктоніозу є поява коричневих виразок на коренях та стеблах, які згодом спричиняють гниття тканин та загибель рослини.

На бульбах картоплі часто можна помітити чорні нарости — склероції, які щільно прикріплені до шкірки і не змиваються водою.

На сходах хвороба проявляється у вигляді «чорної ніжки», коли основа стебла темніє, тоншає, що призводить до вилягання або випадіння проростків.

За умов високої вологості на прикореневій частині стебла утворюється білий наліт, що свідчить про розвиток базидіальної стадії гриба.

Рослини, уражені ризоктоніозом, часто виглядають пригніченими, мають ознаки хлорозу та відстають у рості порівняно зі здоровими екземплярами.

Активний розвиток патогена спостерігається за температури ґрунту в межах +15...+20 градусів Цельсія, що відповідає періоду ранньовесняної сівби.

Надмірна вологість ґрунту є ключовим фактором, що сприяє проростанню склероціїв та швидкому зараженню кореневої системи молодих рослин.

Погана аерація та важкий механічний склад ґрунту створюють ідеальні умови для поширення грибниці в ризосфері культур.

Затяжна холодна весна істотно підвищує ризик епіфітотій, оскільки молоді рослини тривалий час перебувають у стані стресу та вразливості.

Порушення сівозміни та часте повернення сприйнятливих культур на одне й те саме поле призводить до критичного накопичення інфекції в ґрунті.

Ризоктоніоз завдає великих збитків через масову загибель сходів, що призводить до зрідженості посівів та необхідності пересіву площ.

Хвороба суттєво погіршує якість товарної продукції, особливо коренеплодів та бульбоплодів, роблячи їх непридатними для тривалого зберігання.

Інфіковані рослини формують слабку кореневу систему, що робить їх менш стійкими до посухи та впливу інших несприятливих чинників середовища.

Економічні втрати можуть вимірюватися значним зниженням загальної врожайності та підвищенням витрат на додаткові хімічні обробки посівів.

Ураження на ранніх етапах розвитку неминуче призводить до втрати потенціалу продуктивності, який неможливо відновити в пізні фази вегетації.

Першочерговим заходом є використання якісного, сертифікованого насіннєвого матеріалу, який гарантовано вільний від збудників грибкових хвороб.

Ефективне дотримання науково обґрунтованої сівозміни з чергуванням культур, до яких патоген має низьку патогенність, значно обмежує поширення гриба.

Важливим агротехнічним прийомом є своєчасна та якісна обробка ґрунту, спрямована на покращення його структури та аерації.

Хімічний захист передбачає протруювання насіння та бульб фунгіцидами системної дії перед висадкою в ґрунт.

• Використання біопрепаратів для оздоровлення ґрунту.
• Контроль рівня ґрунтової вологості під час проростання.
• Видалення рослинних решток із поля після збирання врожаю.