Біполяріоз

Гриб утворює конідієносці з багатоклітинними конідіями оливково-коричневого кольору. У циклі розвитку патогену важливу роль відіграє сапрофітна стадія, що дозволяє йому зберігати життєздатність у несприятливих умовах.

Інфекція передається через насіннєвий матеріал, заражений ґрунт та рештки стерні попереднього врожаю. Поширення конідій у період вегетації здійснюється потоками повітря, краплями дощу та комахами.

У процесі життєдіяльності гриб виділяє специфічні токсини, які пригнічують фізіологічні процеси в клітинах рослин. Це призводить до швидкого некротизування тканин господаря.

Біполяріоз уражає широкий спектр сільськогосподарських культур, включаючи злакові (пшеницю, ячмінь, кукурудзу, просо), сорго та деякі види технічних рослин.

Основною ознакою біполяріозу є поява на листках та листкових піхвах плям різноманітної форми — від овальних до видовжених, коричневого або червонувато-бурого кольору.

Часто навколо некротичних плям спостерігається розвиток хлоротичного ореолу, що свідчить про активний вплив токсинів патогену на тканини рослини.

При прогресуванні захворювання плями зливаються, охоплюючи значні площі листкової пластинки, що призводить до передчасного засихання листя.

За умов підвищеної вологості на поверхні уражених ділянок формується характерний оксамитовий наліт грибниці та спороношення, що має оливково-чорний або сірий відтінок.

• Ураження нижніх листків у ранні фази розвитку.
• Наявність темних смуг на стеблах та вузлах кущіння.
• Деформація та потемніння колосків або волотей при ранньому зараженні.

Розвитку біполяріозу сприяє тепла та волога погода з частими опадами. Оптимальний діапазон температур для проростання спор гриба становить +22...+28°C.

Висока відносна вологість повітря (понад 80%) є критичним чинником для активного спороношення та зараження здорових тканин рослин.

Порушення агротехніки, як-от загущені посіви, сприяють створенню мікроклімату з підвищеною вологістю в приземному шарі, що прискорює поширення інфекції.

Нестача мінерального живлення, особливо калійне голодування, знижує природний імунітет рослин, роблячи їх більш сприйнятливими до впровадження гриба.

Наявність великої кількості нерозкладених рослинних решток на поверхні ґрунту служить основним резерватором інфекції на початку вегетаційного сезону.

Шкідливість біполяріозу полягає у значному скороченні площі асиміляційної поверхні листків, що блокує процес фотосинтезу.

Сильне ураження посівів призводить до щуплості зерна, зниження маси тисячі зерен та різкого падіння загальної врожайності культури.

Хвороба негативно впливає на посівні якості насіння, знижуючи їх енергію проростання та схожість, що створює ризики для отримання повноцінних сходів у майбутньому році.

Інфекція часто провокує розвиток кореневих гнилей, що веде до вилягання посівів та ускладнює проведення механізованого збирання врожаю.

Економічні втрати можуть сягати 15–30% при епіфітотійному розвитку хвороби у сприятливі для патогену роки.

Основним методом контролю є дотримання сівозміни, що виключає беззмінне вирощування сприйнятливих культур, що перериває цикл накопичення патогену в ґрунті.

Важливим прийомом є якісне загортання рослинних решток у ґрунт, де вони швидше перегнивають під впливом ґрунтової мікрофлори.

Використання оздоровленого, протруєного якісними фунгіцидами насіннєвого матеріалу дозволяє захистити сходи від первинної інфекції.

Застосування позакореневих підживлень мікроелементами допомагає зміцнити захисні сили рослин, підвищуючи їх стійкість до комплексу листкових плямистостей.

Хімічний захист посівів фунгіцидами системної дії (із групи триазолів або стробілуринів) є ефективним при вчасному виявленні перших ознак захворювання.