Маразмієва гниль листкових піхв цукрової тростини

Ознаки інфекції вперше стають помітними на нижніх листкових піхвах. Вони набувають коричневого забарвлення, втрачають пружність та поступово відмирають, щільно притискаючись до стебла.

Головним симптомом є наявність білого або кремового міцеліального нальоту на поверхні уражених частин рослини, особливо в місцях, де волога затримується між листком і стеблом.

При подальшому розвитку патогену гниль переходить на стебло. Тканини стебла стають м'якими, набувають водянистого вигляду та втрачають свою механічну міцність, що призводить до вилягання.

На поперечному розрізі ураженого стебла видно зони некрозу та зміни забарвлення внутрішньої паренхіми. Часто можна помітити дрібні плодові тіла гриба білого кольору.

Рослини, уражені хворобою, виглядають слабкими, спостерігається передчасне пожовтіння листя та загальне пригнічення темпів росту всієї плантації.

Збудником цієї хвороби є гриб Marasmiellus stenophyllus (раніше відомий як Marasmiellus sacchari). Це базидіальний гриб, що спеціалізується на паратизуванні тканин тропічних злаків.

Патоген має здатність тривалий час виживати в ґрунті та на рослинних рештках. Він поширюється за допомогою базидіоспор, які легко переносяться потоками повітря або краплями води під час дощу.

Гриб проникає в рослину через механічні мікропошкодження або безпосередньо через поверхневі тканини листкових піхв, які щільно охоплюють стебло.

Після проникнення міцелій гриба активно розростається в міжклітинному просторі, виділяючи ферменти, що розчиняють клітинні стінки. Це призводить до розм'якшення тканин та формування зон гниття.

Біологічний цикл розвитку гриба тісно пов'язаний з кліматичними умовами. Висока вологість повітря є критичним чинником, який стимулює активне спороутворення та поширення хвороби.

Розвитку хвороби сприяють тривалі періоди високої вологості повітря, що виникають внаслідок частих опадів або туманів. Вода, що накопичується в пазухах листків, є ідеальним середовищем для патогену.

Занадто густі посіви обмежують аерацію, створюючи умови «парилки» всередині плантації. Це створює сприятливий мікроклімат для проростання спор гриба Marasmiellus stenophyllus.

Температурний режим у межах 25–30 градусів за Цельсієм є оптимальним для метаболізму та розмноження збудника хвороби.

Фізичні пошкодження, спричинені шкідниками, такими як стеблові метелики, відкривають шлях для проникнення міцелію глибоко всередину стебла.

Незадовільна агротехніка та дефіцит поживних речовин суттєво знижують природний імунітет рослин, роблячи їх більш сприйнятливими до грибкового ураження.

Маразмієва гниль спричиняє значні втрати врожайності через зменшення маси стебел та їх відмирання. Уражені посіви дають значно менше біомаси.

Хвороба суттєво знижує якісні показники цукрової тростини, зокрема вміст сахарози. Через активність гриба відбувається розпад цукрів, що знижує вихід готової продукції на цукрових заводах.

Пошкоджені стебла мають низьку міцність, що створює великі проблеми під час механізованого збирання, призводячи до їх подрібнення та втрат на полі.

Хвороба послаблює кореневу систему і бруньки, що негативно впливає на відновлення плантації в наступні роки. Це призводить до випадіння рослин і необхідності передчасного пересіву.

Загальна рентабельність вирощування тростини при масовому ураженні цією гниллю критично падає через високі виробничі витрати та низьку якість сировини.

Використання стійких до гнилей сортів тростини є основним та найбільш ефективним способом довгострокового контролю хвороби в промислових масштабах.

Оптимізація схеми висадки рослин для забезпечення достатньої вентиляції та проникнення сонячного світла дозволяє значно знизити рівень вологості в приземному шарі.

Виконання комплексних санітарних заходів, зокрема ретельне вивезення та утилізація уражених решток, допомагає суттєво зменшити кількість спор патогену на полі.

Дренажування ґрунту на ділянках з високим рівнем підґрунтових вод запобігає перезволоженню, яке часто стає головним тригером розвитку грибкових інфекцій.

Збалансоване живлення мікро- та макроелементами, особливо внесення калію, допомагає зміцнити стінки клітин рослин і підвищити їх стійкість до проникнення грибного міцелію.