Дрекслеріоз

Початкові ознаки дрекслеріозу виявляються у вигляді дрібних водянистих плям, які з часом збільшуються і набувають веретеноподібної або еліптичної форми.

Колір некротичних плям зазвичай світло-коричневий або темно-бурий, навколо них часто утворюється характерна жовта облямівка, що вказує на розвиток хлорозу.

За умов підвищеної вологості на уражених ділянках листя та бобів формується оксамитовий наліт оливково-чорного кольору, що є масовим спороношенням патогену.

Внаслідок злиття плям відбувається передчасне відмирання тканин листкової пластинки, що призводить до раннього всихання та передчасного опадання листя.

На бобах сої хвороба проявляється у вигляді втиснутих плям, що спричинює деформацію стручків та формування дрібного, недорозвиненого насіння.

Збудником хвороби є недосконалий гриб Setosphaeria rostrata (анаморфа Exserohilum rostratum), який належить до класу Ascomycetes.

Патоген утворює темний міцелій та великі багатоклітинні конідії, які легко поширюються вітром та краплями дощу, забезпечуючи швидке інфікування здорових рослин.

Гриб має дуже широкий спектр господарів, вражаючи не тільки злакові культури, а й бобові, зокрема сою, що ускладнює контроль за його поширенням.

Інфекція здатна зберігатися протягом тривалого часу на рослинних рештках у ґрунті, а також передаватися через насіннєвий матеріал від одного сезону до наступного.

Розвиток патогену відбувається як безстатевим (конідії), так і статевим шляхом (сумкоспори), що підвищує адаптаційні можливості гриба до змін навколишнього середовища.

Оптимальними умовами для розвитку дрекслеріозу є висока вологість повітря в межах 85–90% та температурний режим у діапазоні від +25°C до +30°C.

Наявність опадів у фази цвітіння та наливу бобів у сої створює сприятливе середовище для проростання спор та активного проникнення міцелію в тканини рослини.

Загущені посіви створюють специфічний мікроклімат, де волога довго утримується на листках, що значно підвищує ризик масового зараження посівів дрекслеріозом.

Стресові чинники, такі як дефіцит поживних речовин або пошкодження шкідниками, роблять рослини більш вразливими до інфікування цим патогеном.

Часті ранкові тумани та рясна роса сприяють тому, що листя залишається мокрим тривалий час, полегшуючи грибу шлях для колонізації поверхні рослини.

Дрекслеріоз завдає шкоди через інтенсивне руйнування фотосинтезуючої поверхні листків, що призводить до зниження рівня накопичення поживних речовин у рослині.

Наслідком хвороби стає суттєве зниження маси тисячі насінин, що безпосередньо впливає на показники врожайності бобових та зернових культур.

Пошкоджене насіння втрачає посівні якості, стає щуплим та неенергійним, а також переносить інфекцію на площі майбутніх посівів наступного року.

При ураженні стеблової частини рослина може вилягати, що ускладнює механізоване збирання врожаю та призводить до значних втрат зерна на полі.

У разі інтенсивного епіфітотійного розвитку хвороби втрати врожаю можуть сягати 20–30% і більше, що вимагає негайного втручання агронома.

Першочерговим заходом захисту є використання виключно протруєного та здорового насіння, отриманого з ділянок, де не було спалахів хвороби.

Необхідно дотримуватися сівозміни, чергуючи культури таким чином, щоб розривати цикл розвитку збудника в ґрунті шляхом заміни господарів на нечутливі види.

Агротехнічний контроль включає якісну оранку для глибокого загортання пожнивних решток, оскільки саме на них гриб найчастіше перезимовує та накопичує запас інфекції.

Забезпечення оптимального живлення рослин, зокрема калієм та фосфором, дозволяє зміцнити імунітет посівів і підвищити їх стійкість до патогену.

• Застосування фунгіцидів під час вегетації при перших ознаках хвороби.
• Регулярний моніторинг полів для раннього виявлення осередків зараження.
• Знищення бур'янів, що можуть бути природними резерваторами грибкових інфекцій.