Варроа

Варроа (Varroa destructor) — це ектопаразитичний кліщ, що належить до ряду Mesostigmata, родини Varroidae. Доросла самка має овальне, сплощене тіло коричневого кольору.

Розмір самки становить приблизно 1,1–1,2 мм у довжину та 1,5–1,9 мм у ширину. Самець значно менший, має світліше забарвлення та живе дуже короткий час, виконуючи лише репродуктивну функцію.

Кліщ має потужні присоски та колюче-сисний ротовий апарат, пристосований для проколювання хітинового покриву бджоли та споживання її гемолімфи.

Тіло паразита вкрите короткими жорсткими щетинками, які допомагають йому міцно триматися на тілі господаря, особливо у складках між сегментами черевця.

Розмноження відбувається виключно всередині запечатаних комірок з бджолиним або трутневим розплодом, де самка відкладає яйця, а потомство розвивається, харчуючись на личинці.

Єдиним господарем для Varroa destructor є медоносна бджола (Apis mellifera) на всіх етапах розвитку. Вулик зазнає серйозних збитків як від ураження дорослих бджіл, так і від розвитку кліща в розплоді.

Дорослі особини, уражені паразитом, втрачають життєву енергію, їх тривалість життя скорочується, а робоча активність суттєво знижується.

Розплід страждає через те, що кліщ висмоктує гемолімфу, що призводить до появи бджіл з фізичними вадами, зокрема деформованими крилами та вкороченим черевцем.

Кліщ виступає переносником небезпечних вірусних хвороб, таких як вірус деформації крила (DWV), які в комплексі з інвазією часто спричиняють масову загибель бджолиних сімей.

Без постійного контролю чисельність кліща зростає в геометричній прогресії, що ставить під загрозу виживання всієї пасіки, особливо в осінньо-зимовий період.

Життєвий цикл паразита тісно пов'язаний із розплодом бджіл, тому активність спостерігається протягом усього сезону активної життєдіяльності пасіки, від весни до пізньої осені.

Пік розмноження припадає на кінець літа, коли в гніздах присутня максимальна кількість розплоду, що забезпечує ідеальні умови для розмноження Varroa destructor.

Навесні перезимувавші самки кліща переміщуються в перші комірки з розплодом, щоб відкласти яйця, тим самим ініціюючи новий цикл розмноження для наступної генерації.

Взимку розмноження зупиняється через відсутність розплоду, але дорослі кліщі залишаються на тілі бджіл, харчуючись їх гемолімфою до відновлення активного сезону.

Погодні умови та сила сім'ї безпосередньо впливають на швидкість розширення популяції шкідника протягом усього бджільницького сезону.

Під час візуального огляду пасічник може помітити кліщів на тілі бджіл, зокрема на молодих особин, що щойно вийшли з комірок, або на трутнях.

Наявність кліщів на дні вулика або на спеціальних контрольних сітках є наочним доказом наявності паразитів та ступеня їхнього ураження сім'ї.

При огляді рамок з розплодом часто виявляються неповноцінні бджоли, які не можуть літати і повзають біля льотка через деформацію крил.

Ознаками важкого ураження є загальна кволість бджолиної сім'ї, слабкий розвиток розплоду та незрозуміла загибель дорослих бджіл біля вулика.

• Деформація крил та кінцівок у бджіл.
• Візуальна присутність кліщів на дорослих бджолах.
• Виявлення кліщів на піддоні вулика.
• Поступове згасання сили бджолиної сім'ї.

Боротьба з кліщем вимагає комплексного підходу, що включає поєднання хімічних препаратів та зоотехнічних заходів для тримання інвазії під контролем.

Хімічний метод передбачає застосування акарицидних смужок або препаратів на основі органічних кислот (щавлевої, мурашиної) у періоди відсутності розплоду.

Зоотехнічний метод включає видалення трутневого розплоду, оскільки кліщі віддають перевагу саме йому для розмноження, що дозволяє суттєво зменшити їхню кількість.

Важливо чергувати діючі речовини препаратів, щоб не викликати звикання (резистентність) у Varroa destructor до методів обробки.

Регулярний моніторинг ступеня зараження за допомогою контрольних липких вкладок є критично важливим для визначення необхідності проведення негайних заходів захисту.