Східноамериканський бурундук

Східноамериканський бурундук (Tamias striatus) — це невеликий представник родини вивіркових, що належить до ряду гризунів. Зовні його легко впізнати за характерними п’ятьма темними поздовжніми смугами на спині, які йдуть від голови до основи хвоста.

Ці тварини ведуть переважно наземний спосіб життя, проте чудово лазять деревами. Вони будують складні нори, що включають систему тунелів, комори для запасів їжі та гніздову камеру, розташовану на глибині для захисту від морозів та хижаків.

Бурундуки дуже енергійні та активні протягом світлового дня. Завдяки еластичним защічним мішкам вони здатні переносити велику кількість насіння та плодів до своїх підземних схованок за короткий час.

Цикл розмноження відбувається двічі на рік, що дозволяє виду швидко освоювати нові території. Молоді особини стають статевозрілими вже до наступного сезону, що призводить до стрімкого зростання чисельності популяції на дачних ділянках.

Хоча взимку вони перебувають у стані зимового сну, їхня життєдіяльність не припиняється повністю, оскільки вони періодично прокидаються, щоб споживати запаси, зібрані під час осіннього періоду.

Шкідник завдає значної шкоди овочевим культурам, зокрема виїдаючи насіння з ґрунту одразу після посіву, що змушує агрономів проводити повторний посів сільськогосподарських культур.

У садах бурундуки пошкоджують плоди кісточкових та зерняткових дерев, обгризаючи їх, що сприяє розвитку гнилі та хвороб, а також знижує товарну якість врожаю.

Коренева система молодих саджанців страждає через прокладання нір, що призводить до оголення коренів та висихання молодих дерев, які ще не мають достатньо розвиненої кореневої системи для опору.

Особливо вразливими є квіткові цибулинні рослини, оскільки бурундуки мають звичку викопувати посаджений матеріал, що робить вирощування тюльпанів та інших цибулинних ускладненим без спеціальних захисних засобів.

Гризуни також обгризають кору на молодих пагонах, що може призвести до повного пересихання гілок або навіть до загибелі всієї рослини, особливо в умовах стресу через посуху чи перезволоження.

Наявність вхідних отворів у землю діаметром 5-8 см без насипів землі поруч свідчить про використання нори цим гризуном, який акуратно виносить ґрунт подалі від входу.

Виявлення залишків рослинної їжі, шкірок від насіння або надкушених овочів біля основи дерев є однозначним підтвердженням активності шкідника на вашій ділянці.

Пошкоджені цибулини квітів, які витягнуті на поверхню ґрунту або з’їдені, часто є ознакою того, що бурундуки знайшли вашу клумбу як джерело постійного живлення.

Характерні звуки — короткі посвисти, якими особини спілкуються між собою, особливо в ранкові та вечірні години, допомагають локалізувати місця їх найбільшого скупчення.

Раптове прорідження посівів або поява "лисих" плям на грядках, де ще вчора сходили молоді овочі, вказує на те, що бурундуки активно збирають ваш врожай на стадії проростків.

Найбільш гуманним методом контролю є використання пасток-живоловок, які дозволяють вилучити тварину з ділянки та випустити її в дику природу подалі від посівів.

Захист посадок за допомогою металевих сіток (рабиця або дрібна оцинкована сітка), які закопуються в ґрунт навколо цінних культур, надійно обмежує доступ шкідника до коріння.

Санітарна очистка ділянки від купи каміння, хмизу та високої трави позбавляє бурундуків затишних місць для будування нових нір та схованок.

Застосування відлякувачів, що базуються на виділенні різких ароматів або ультразвукових хвиль, може допомогти захистити периметр саду, хоча ці методи потребують регулярного оновлення.

• Встановлення високих бордюрів, що виступають над рівнем землі;
• Посадка рослин, які мають неприємний для гризунів смак;
• Залучення природних хижаків, наприклад, встановлення сідал для хижих птахів.