Ховрах

Ховрахи (рід Spermophilus) належать до родини вивіркових та є одними з найнебезпечніших гризунів для сільського господарства. Ці тварини мають кремезну статуру та пристосовані до життя в норах.

Вони мають специфічну будову зубів та защічні мішки, що дозволяють переносити велику кількість корму вглиб нори. Колір хутра варіюється від піщаного до сірого, що допомагає ховатися в степовій зоні.

Родина вивіркових характеризується складним соціальним життям та розвиненою системою комунікації. Вони використовують звукові сигнали для попередження про небезпеку.

У межах роду виділяють кілька видів, що відрізняються способом життя та ареалом, проте всі вони завдають суттєвої шкоди посівам в Україні.

Розмноження відбувається навесні, що робить цей період критичним для виживання молодняка, який починає активно харчуватися зеленими частинами рослин.

Шкідливість ховрахів проявляється у знищенні посівів зернових та технічних культур. Вони поїдають насіння під час сівби та молоді сходи навесні.

Вириваючи нори, гризуни пошкоджують кореневу систему рослин та порушують структуру ґрунту. Це призводить до передчасного висихання посівів на ділянках, де зосереджені колонії.

На полях часто утворюються «лисини» — ділянки, де через діяльність гризунів посіви повністю відсутні. Це вимагає додаткових витрат на пересівання та догляд.

Ховрахи також переносять збудників хвороб, що може опосередковано впливати на фітосанітарний стан поля.

Значні збитки виникають під час масового розмноження, коли популяція здатна знищити значну частину врожаю на великих площах протягом короткого часу.

Життєвий цикл ховраха має чітку сезонність. Більшу частину часу вони перебувають у стані сплячки, що захищає їх від несприятливих умов.

Вихід із нір відбувається з першим теплим сонцем. Саме в цей момент вони починають активно живитися озимими культурами, завдаючи найбільшої шкоди.

Влітку, при висиханні трави та відсутності достатньої кількості вологи, ховрахи впадають у літню сплячку, що зменшує їхню шкодочинність у другій половині сезону.

Весняний період є ключовим для проведення заходів боротьби, оскільки гризуни ще не встигли накопичити достатньо жиру та активно шукають їжу.

Осінній період витрачається на підготовку нір до зими, під час якої вони можуть пошкоджувати посіви озимих, що тільки зійшли.

Найперша ознака — наявність витоптаних доріжок від нори до місць харчування. Виходи з нір оточені характерними насипами землі.

Осередки пошкоджень на полі виглядають як залисини, де рослини з'їдені під корінь. Це легко помітити під час регулярного моніторингу посівів.

Звук «свисту» є сигналом тривоги, який видають тварини при наближенні людини або техніки, що видає місцезнаходження колонії.

Знайдені підрізані стебла або частково з’їдені колосся свідчать про активну роботу гризунів у нічні чи денні години.

Постійний візуальний огляд крайових смуг поля дозволяє вчасно виявити початок заселення шкідником і попередити його поширення.

Для контролю чисельності ховрахів застосовують низку агротехнічних та хімічних методів захисту.

• Глибока оранка, яка руйнує нори та знищує молодняк усередині.
• Використання отруєних приманок на основі родентицидів, що розміщуються безпосередньо у норах.
• Застосування фумігації нір за допомогою спеціальних препаратів, що виділяють газ під землею.
• Механічне знищення та розпушування ґрунту в місцях скупчення колоній.
• Стимулювання присутності природних ворогів, зокрема хижих птахів, за допомогою встановлення сідал на полях.