Кіторинус

Кіторинус (Kytorhinus) належить до родини зернівок (Bruchidae) ряду твердокрилих (Coleoptera). Ці жуки мають овальну форму тіла, довжина якого коливається від 3 до 5 міліметрів, зазвичай вони темного забарвлення з дрібними волосками.

Голова у комах коротка, оснащена потужними щелепами, які легко прогризають оболонки насіння бобових культур. Надкрила щільні, часто мають плямистий візерунок через характерне опушення.

Личинки кіторинуса за формою нагадують літеру С, вони білуватого кольору з коричневою головою. Ноги у личинок відсутні, оскільки весь свій життєвий цикл вони проводять всередині зерна.

Дорослі особини добре літають і здатні долати значні відстані в пошуках сприятливих умов для відкладання яєць. Вони найбільш активні в теплу сонячну погоду під час цвітіння культур.

Рід Kytorhinus об’єднує кілька видів, що мають спільні морфологічні ознаки та подібний спосіб життя, спеціалізуючись на живленні насінням бобових рослин.

Основними об’єктами ураження є різноманітні бобові культури, зокрема дикорослі види родин Fabaceae та культурні сорти, що вирощуються на полях.

Шкідливість проявляється у тому, що личинки проникають всередину насіння, де виїдають зародок та ендосперм, що робить зерно непридатним для посіву та переробки.

Сильне ураження призводить до зниження схожості насіння до критичних показників. Це становить велику загрозу для насінницьких господарств, які спеціалізуються на вирощуванні зернобобових.

Діяльність личинок створює сприятливі умови для розвитку плісняви та гнилей, що додатково погіршує якість врожаю під час зберігання у складських приміщеннях.

Зовнішній вигляд пошкодженого насіння характеризується втратою товарності, зміною кольору та зниженням маси, що призводить до значних економічних збитків для фермерів.

Активна фаза розмноження кіторинуса припадає на літній період, що збігається з фазами формування та дозрівання плодів на бобових рослинах.

Самки відкладають яйця безпосередньо на поверхню стручків або бобів. Після відродження личинки відразу починають процес проникнення всередину насінини.

Розвиток одного покоління може тривати від кількох тижнів до кількох місяців, при цьому жуки можуть давати кілька генерацій на рік у південних кліматичних зонах.

Стадія лялечки проходить всередині пошкодженого зерна. Після перетворення на дорослу комаху жук вигризає отвір, через який виходить назовні для розмноження або зимівлі.

Зимують шкідники переважно у стадії імаго в прихованих місцях, залишках рослинності або у сховищах, де зберігається заражене зерно.

Найпершою ознакою зараження є наявність дрібних отворів на поверхні бобів, через які дорослі жуки залишають насіння після завершення свого розвитку.

При візуальному огляді посівів можна помітити жуків на квітах або безпосередньо на стручках, де вони харчуються перед відкладанням яєць.

Наявність продуктів життєдіяльності личинок у вигляді дрібного борошна всередині розломаного зерна свідчить про активну фазу ураження культури.

У разі значного зараження під час обмолоту можна спостерігати велику кількість деформованого, порожнього всередині насіння, що легко кришиться в руках.

Інструментальна перевірка партій насіння методом рентгеноскопії або розрізання зразків дозволяє виявити приховане зараження навіть при відсутності зовнішніх ознак.

Основою захисту від кіторинуса є агротехнічні заходи, які включають глибоку оранку поля після збору врожаю для знищення місць зимівлі шкідника.

Важливо дотримуватися сівозміни, не допускаючи вирощування бобових на одному полі протягом кількох років поспіль, щоб розірвати цикл розвитку комахи.

• Очищення та калібрування насіннєвого матеріалу для видалення уражених примірників.
• Проведення фумігації складських приміщень для знищення жуків, що залишилися в зерні.
• Своєчасне проведення інсектицидної обробки посівів під час цвітіння культур.

Використання ранньостиглих сортів дозволяє уникнути пікових періодів активності шкідника, оскільки зерно встигає дозріти до масового розмноження кіторинуса.

Контроль вологості у сховищах нижче критичних рівнів стримує розвиток личинок і обмежує їхню здатність до подальшого розмноження та пошкодження насіння.