Фітофтороз люцерни
Phytophthora medicaginis
Збудником захворювання є Phytophthora medicaginis — патогенний ооміцет, який належить до царства Stramenopila. Цей мікроорганізм живе в ґрунті та спеціалізується на ураженні кореневої системи багаторічних бобових.
Вміст розділу
Фітофтороз люцерни
Систематично патоген входить до родини Peronosporaceae. Особливістю цього фітопатогена є його здатність до активного пересування у водному середовищі за допомогою зооспор, які проникають у тканини рослини.
Життєвий цикл грибоподібного організму включає стадії активного вегетативного росту та утворення ооспор. Ооспори є спочиваючою стадією, що дозволяє патогену виживати в несприятливих умовах протягом тривалого часу.
Поширення хвороби відбувається через поливну воду, стічні води під час опадів та перенесення зараженого ґрунту сільськогосподарською технікою. Інфекція легко поширюється на зволожених ділянках полів.
Розрізнення цього патогена вимагає лабораторної діагностики, оскільки симптоми можуть нагадувати інші типи кореневих гнилей. Проте приуроченість до перезволожених зон є ключовою ознакою для ідентифікації.
Основною культурою-господарем є люцерна посівна (Medicago sativa). Хвороба спричинює масову загибель сходів та дорослих рослин, що призводить до критичного зменшення густоти травостою.
Ураження кореневої шийки та основного стрижневого кореня перешкоджає нормальному обміну речовин. В результаті рослини не отримують достатньо поживних елементів, що веде до їх поступового виснаження.
Економічна шкода виражається у суттєвому недоборі зеленої маси та погіршенні її якості. Поля, уражені фітофторозом, характеризуються нерівномірним розвитком рослин та появою лисин.
Фітофтороз скорочує тривалість життя люцерни на одному полі, що призводить до необхідності передчасного переорювання посівів та втрати вкладених у посів коштів.
Особливо великої шкоди патоген завдає у роки з надмірною кількістю опадів навесні та на початку літа, коли умови для інфікування стають найбільш сприятливими.
Зовнішні ознаки інфікування проявляються як в’янення надземної частини рослин, особливо в полуденні години. Листя стає хлоротичним, жовтіє, а згодом буріє і засихає.
При огляді кореневої системи помітні зони некрозу темно-коричневого кольору. Тканини кореня втрачають пружність, стають м’якими та можуть мати специфічний запах розкладання.
Важливою ознакою є відмирання дрібних бічних корінців. Це призводить до того, що рослина тримається в ґрунті слабко і легко виривається при незначному зусиллі.
На розрізі кореня видно чітку межу ураження — здорові тканини залишаються світлими, тоді як інфіковані набувають бурого або навіть чорного відтінку, що свідчить про розвиток міцелію.
Рослини часто гинуть осередками. Спочатку жовтіють поодинокі екземпляри, але з часом площа ураження розширюється, захоплюючи сусідні кущі люцерни.
Вирішальне значення для обмеження розвитку хвороби має вибір ділянок з добрим дренажем. Уникання застою води є першою лінією оборони проти фітофторозу.
Агротехнічні методи включають глибоке розпушування ґрунту для покращення його аерації. Це створює умови, несприятливі для проростання зооспор та їхнього переміщення до коренів.
Слід дотримуватися правильної сівозміни, не допускаючи повернення люцерни на те саме поле раніше ніж через 5-7 років. Це сприяє природному відмиранню ооспор у ґрунті.
Використання сортів, стійких до фітофторозної кореневої гнилі, є найбільш економічно виправданим способом захисту. Селекційні досягнення дозволяють значно знизити рівень ураження.
- Дотримання режиму зрошення без перезволоження.
- Використання якісного посівного матеріалу.
- Видалення рослинних решток з поля після збирання.
- Своєчасна боротьба з бур’янами, що можуть бути резерваторами.