Спонгоспора підземна

Збудник зберігається у ґрунті у вигляді цистосорусів — губчастих утворень, що містять тисячі спор, які можуть залишатися життєздатними у полі до 6–10 років.

Цей патоген також відомий як вектор перенесення вірусу брязкальця тютюну (TRV), що значно підвищує його економічну небезпеку для рослинництва.

Систематично цей об'єкт не є грибом у повному розумінні, а являє собою слизовик, що паразитує всередині клітин коренів та бульб рослин.

Для ідентифікації в лабораторних умовах застосовують методи ПЛР-діагностики, які дозволяють виявити присутність спор у ґрунті та на насіннєвому матеріалі навіть при низьких концентраціях.

Основним об'єктом ураження є картопля, у якої патоген викликає специфічне захворювання — порошисту паршу, а також утворення кореневих галів.

Крім картоплі, Spongospora subterranea здатна вражати широкий спектр рослин родини Пасльонові, включаючи томати, перець та баклажани.

Збудник завдає серйозної шкоди якості врожаю: бульби втрачають товарний вигляд, стають непридатними для тривалого зберігання та переробки.

Кореневі гали, що викликаються спонгоспорою, порушують процеси водопостачання та мінерального живлення рослин, що веде до загального пригнічення росту та зниження продуктивності.

Шкідливість посилюється при спільному ураженні з іншими патогенами, оскільки пошкоджені тканини бульб стають «воротами» для вторинних бактеріальних та грибкових гнилей.

Цикл розвитку починається при проростанні спор у ґрунті за умов підвищеної вологості та помірних температур (зазвичай 12–18°C).

Зооспори, що вивільняються з цистосорусів, активно пересуваються у ґрунтовій волозі та інфікують кореневі волоски, епідерміс бульб та столони рослини.

Розвиток хвороби найбільш інтенсивно протікає у прохолодні та дощові сезони, коли вологість ґрунту перевищує 70-80% від повної вологоємності.

Вторинні інфекції можуть відбуватися протягом усього періоду вегетації за умови наявності достатньої кількості вологи, що призводить до поширення хвороби всередині одного поля.

Восени, при формуванні нових бульб, патоген активно заселяє їх поверхню, формуючи нові спорові маси, які стають джерелом зараження ґрунту на майбутні роки.

Перші ознаки порошистої парші проявляються на молодих бульбах у вигляді дрібних світлих пустул, які з часом розростаються і темніють.

• Поява невеликих здуть (бородавок) на поверхні бульби.
• Розрив шкірки бульби з утворенням «кратерів», заповнених коричневим порошком — масою спор.
• На коренях утворюються характерні нарости неправильної форми — гали, спочатку світлі, потім буріють.
• Загальне в'янення рослин у періоди посухи через пошкодження кореневої системи галами.
• Наявність темних виразок, які при контакті з водою можуть провокувати розвиток мокрої гнилі.

Основна міра контролю полягає у використанні здорового, сертифікованого насіннєвого матеріалу, вільного від спор патогену.

Важливим агротехнічним прийомом є дотримання сівозміни: повернення картоплі на колишнє поле не раніше ніж через 4–6 років для зниження інфекційного фону.

Необхідно уникати перезволоження ґрунту: якісний дренаж полів суттєво обмежує рухливість зооспор та їх здатність заражати рослини.

Хімічний контроль включає обробку бульб фунгіцидами перед посадкою, проте ефективність таких заходів обмежена через високу стійкість спор у ґрунті.

Рекомендується вапнування кислих ґрунтів, оскільки Spongospora subterranea краще розвивається при низьких значеннях pH, тоді як злегка лужне середовище пригнічує її активність.