Сфацелія соргова

Збудник належить до родини Clavicipitaceae і має високу спеціалізацію на культурі. Його життєвий цикл безпосередньо пов'язаний з періодом цвітіння сорго.

У полі патоген ідентифікують за наявністю липких крапель ексудату на суцвіттях, що виділяються під час активного процесу зараження завязей.

Мікроскопічні дослідження показують наявність щільної грибниці всередині зав'язі та формування конідіального спороношення, що має білий або рожевий колір.

Перенос інфекції здійснюється вітром, краплями дощу та комахами, які відвідують квітки сорго під час цвітіння, сприяючи поширенню конідій на здорові рослини.

Головними об'єктами ураження є різні види сорго, включно із зерновим, цукровим та веничним сорго, а також суданська трава.

Патоген атакує виключно репродуктивні органи, проникаючи в зав'язь і повністю руйнуючи її тканини, що унеможливлює утворення повноцінного зерна.

Втрати врожаю можуть бути суттєвими, особливо в роки з високою вологістю повітря, коли умови максимально сприяють інфікуванню.

Заражене зерно втрачає свою схожість, а наявність токсинів гриба погіршує кормові властивості зеленої маси та зернових відходів.

Економічні збитки зумовлені як прямим зниженням урожайності, так і обмеженням можливості використання продукції в харчових та кормових цілях.

Інфекційний процес активізується саме у фазу цвітіння культури, коли зав'язі стають вразливими для проникнення гриба.

Оптимальними умовами для розвитку хвороби є підвищена відносна вологість повітря, часті тумани або опади в період цвітіння сорго.

Помірні температури повітря сприяють швидкому проростанню конідій і поширенню вторинної інфекції по всьому посіву.

Період інкубації, від моменту зараження до появи перших крапель медової роси, становить у середньому від 7 до 14 днів.

У кінці вегетаційного сезону на суцвіттях формуються склероції, які залишаються на рослинних рештках або в ґрунті, забезпечуючи зимування патогену.

Найбільш вираженою ознакою є виділення липкої, солодкуватої рідини — «медової роси», що виходить із квіток ураженого колоса.

Згодом на уражених ділянках з’являється наліт конідіального спороношення, який із часом змінює колір на сірий або бурий.

Замість нормальних зернівок розвиваються сфацелії — грибні структури, що за формою та розміром можуть відрізнятися від здорового зерна.

У пізні фази дозрівання на місці колосків можна спостерігати тверді темні склероції, які є джерелом збереження інфекції.

Повне ураження суцвіття призводить до того, що вся волоть виглядає видозміненою, а зерно в ній практично відсутнє.

Основним методом боротьби є використання стійких до хвороби гібридів, які мінімізують ризик ураження зав'язей.

Дотримання сівозміни дозволяє значно знизити запас інфекції у ґрунті та на полі після збирання врожаю.

Важливо забезпечити просторову ізоляцію посівів сорго різних термінів сівби для уникнення масового розповсюдження спор під час цвітіння.

Очищення насіннєвого матеріалу від склероціїв та застосування якісних протруйників перед посівом зменшує ризики початкового зараження.

Хімічний захист фунгіцидами під час цвітіння можливий, але вимагає точного вибору часу обробки для досягнення бажаного результату.