Мікронектрієлла павгі

Систематично цей вид тісно пов'язаний з представниками роду Monographella або Fusarium, залежно від класифікації, оскільки він часто зустрічається як стадія життєвого циклу складних грибкових комплексів.

Мікроскопічно збудник діагностується за наявністю перитеціїв — плодових тіл, у яких розвиваються аски зі спорами. Ідентифікація ускладнена схожістю з іншими сапротрофними грибами, тому вимагає проведення фітопатологічної експертизи.

Морфологічно колонії гриба можуть варіюватися від білуватого до рожевого відтінку, що характерно для багатьох представників порядку Hypocreales. Для точної детермінації виду часто застосовується метод виділення чистої культури на поживних середовищах.

Біологічно цей патоген є гемібіотрофом, здатним як харчуватися живими тканинами рослини, так і зберігатися в рослинних рештках у ґрунті як сапротроф.

Цей патоген завдає відчутної шкоди сільськогосподарським культурам, переважно представникам родини злакових (Poaceae). Він вражає стебла, листя та іноді кореневу шийку, викликаючи системне ослаблення організму рослини.

Найбільш чутливими до зараження є зернові культури у періоди надмірної вологості та при порушенні агротехнічного фону. Патоген здатний вражати насіннєвий матеріал, що призводить до зниження схожості та загибелі проростків.

Пошкодження тканин грибом сприяє розвитку вторинних інфекцій, оскільки міцелій руйнує клітинні стінки, відкриваючи доступ для проникнення інших бактеріальних та грибкових патогенів до судинної системи.

Шкодочинність проявляється у недоборі врожаю внаслідок порушення процесів фотосинтезу та відтоку поживних речовин до зернівки. Сильне ураження може призвести до вилягання посівів та щуплості зерна.

Економічні збитки також пов'язані з втратою якості товарного зерна та необхідністю проведення додаткових дороговартісних заходів з хімічного захисту посівів.

Первинною ознакою інфікування є поява хлоротичних плям на листкових пластинах, які з часом набувають некротичного забарвлення. Межі уражених ділянок часто окреслені темнішим ореолом.

На стеблах можливе утворення характерного нальоту, який представляє собою спороношення гриба. За умов високої вологості цей наліт стає більш вираженим, набуваючи сірого або рожевого відтінку.

При ураженні кореневої шийки спостерігається почорніння тканин, що веде до передчасного в'янення рослини. У нижній частині стебла можуть формуватися дрібні темні крапки — плодові тіла гриба.

• Пожовтіння нижнього листя та його передчасне відмирання.
• Скручування листкових пластин при сильному ураженні.
• Затримка росту та розвитку уражених екземплярів порівняно зі здоровими.
• Наявність міцеліального нальоту на вузлах кущення.

Внутрішні тканини уражених органів стають м'якими і можуть набувати специфічного запаху, що свідчить про процес глибокого розпаду тканин під впливом ферментів гриба.

Основою контролю є дотримання сівозміни, що виключає повернення сприйнятливих злакових культур на поле частіше одного разу на 3–4 роки. Важливо уникати монокультур, які сприяють накопиченню інфекції у ґрунті.

Агротехнічні заходи включають глибоке загортання післяжнивних решток, оскільки саме в них патоген зберігає свою життєздатність у міжсезоння. Здорова ґрунтова мікрофлора є природним антагоністом патогену.

Використання фунгіцидного протруювання насіннєвого матеріалу є обов'язковим етапом, що дозволяє захистити проростки від раннього інфікування. Рекомендується застосовувати препарати системної дії.

У період вегетації при настанні сприятливих для розвитку гриба умов (висока вологість, помірні температури) проводяться профілактичні та лікувальні обробки посівів фунгіцидами з груп триазолів або стробілуринів.

Важливу роль відіграє підбір стійких сортів та гібридів, а також збалансоване внесення мінеральних добрив, зокрема калію, що підвищує опірність рослин до грибкових інвазій.