Кадофора грегата

Гриб функціонує як судинний паразит, колонізуючи ксилему рослини. Його міцелій механічно блокує провідні шляхи, перешкоджаючи нормальній циркуляції поживних речовин.

У науковій літературі цей об'єкт раніше класифікувався як Phialophora gregata. Наразі він розділений на дві групи (патотипи), які мають різну вірулентність стосовно сої.

Особливістю патогену є його здатність до тривалого виживання у ґрунті та на рослинних рештках у вигляді хламідоспор, що ускладнює викорінення інфекції.

Мікроскопічні дослідження дозволяють виявити гриб у зразках тканин стебла, де він утворює характерні спори, що слугують джерелом подальшого зараження посівів.

Основною жертвою цього фітопатогену є соя. Хвороба здатна знищувати до половини врожаю на сильно заражених площах через порушення фізіологічних процесів.

Пошкодження починається з нижньої частини стебла, поступово поширюючись вгору по всій рослині, що призводить до загального пригнічення її розвитку.

Уражені рослини передчасно втрачають тургор, їхнє листя в'яне, але залишається на кущі, що є характерною ознакою порушення судинної системи.

Внаслідок ураження знижується кількість бобів, а насіння в них стає щуплим та втрачає схожість, що суттєво впливає на посівні якості майбутнього врожаю.

Патоген також пригнічує розвиток азотфіксуючих бактерій, що призводить до дефіциту азотного живлення у рослин протягом усього періоду вегетації.

Активізація гриба відбувається під час вегетації сої. Найбільш вразливим періодом вважається фаза наливу бобів, коли інфекція проявляється найвиразніше.

Волога та помірно прохолодна погода є ідеальними умовами для розвитку міцелію. Висока вологість ґрунту сприяє швидкому проникненню патогену в коріння.

Поширення спор відбувається за допомогою дощових крапель, вітру або під час польових робіт, коли спори переносяться з ґрунтом на техніці.

Гриб зберігається взимку в рештках рослин, що лежать на полі після збирання, тому неякісна обробка ґрунту значно підвищує ризики спалахів у наступні роки.

Тривале вирощування сої в монокультурі створює ідеальні умови для стабільного накопичення інфекційного потенціалу в ґрунті та поширення хвороби.

Типовою ознакою зараження є коричневе або буре забарвлення тканин ксилеми при поздовжньому розрізі стебла в прикореневій зоні.

Спостерігається пожовтіння міжжилкових ділянок листків, яке згодом переходить у некроз, при цьому черешки листків залишаються міцно прикріпленими до стебла.

При сильному ураженні можна помітити відставання рослин у рості та зменшення відстані між вузлами на головному стеблі.

Загальний вигляд поля може здаватися неоднорідним, з осередками передчасного в'янення, що вказує на поширення інфекції від первинних джерел.

• Потемніння судинної системи стебла.
• Пожовтіння та відмирання листкової поверхні.
• Збереження сухого листя на стеблах рослин.
• Зменшення маси 1000 насінин.

Використання стійких до патогену сортів є першочерговим завданням для мінімізації економічних втрат від бурої стеблової гнилі.

Впровадження сівозміни з перервою у вирощуванні сої на 3–4 роки дозволяє суттєво знизити запас інфекції у ґрунті до безпечного рівня.

Агротехнічні заходи, такі як глибока оранка або подрібнення пожнивних решток, сприяють їх швидкому розкладанню та загибелі грибниці.

Передпосівна обробка насіння фунгіцидами широкого спектра дії захищає сходи від раннього зараження грибом з ґрунтового середовища.

Дезінфекція сільськогосподарських знарядь після роботи на заражених полях є обов'язковою для обмеження поширення патогену на нові ділянки господарства.