Розові

Більшість цих бур’янів розвивають надзвичайно потужну кореневу систему, яка здатна до інтенсивного вегетативного розмноження, що робить їх важкими для повного викорінення.

Багато представників мають шипи або жорстке опушення, що є захисним механізмом рослин і ускладнює роботу з ними. Це характерна риса для таких видів, як ожина чи шипшина.

Розмноження відбувається переважно насінням, яке часто має високу схожість і здатне зберігати життєздатність у ґрунті протягом багатьох років, поступово засмічуючи ділянку.

Ці рослини мають високу адаптивність до різних типів ґрунтів, що дозволяє їм швидко поширюватися на нові території та утворювати щільні, важкопрохідні зарості.

Представники родини Розові зустрічаються на полях, пасовищах, узбіччях доріг та в лісосмугах. Вони є типовими мешканцями забур’янених багаторічних трав та парових ділянок.

У посівах зернових колосових вони часто виникають там, де обробіток ґрунту був недостатнім або де існують ділянки, що важко обробляються сільськогосподарською технікою.

Чагарникові форми цієї родини часто займають межі полів, крайні ряди посівів та зони біля меліоративних споруд, поступово витісняючи культурні рослини з крайніх смуг.

Поширенню цих бур’янів сприяє мінімальна технологія обробітку ґрунту (No-till/Mini-till), при якій кореневища не видаляються, а продовжують функціонувати в орному горизонті.

Вони також часто зустрічаються на занедбаних полях, де стають першими представниками флори, що формують стабільні та агресивні фітоценози.

Шкодочинність полягає у виснаженні ґрунту через споживання великої кількості поживних речовин та вологи, необхідних для повноцінного розвитку сільськогосподарських культур.

Густі зарості бур’янів створюють значну тінь, що призводить до витягування стебел культурних рослин, зниження їхньої стійкості до вилягання та загального падіння врожайності.

Багато видів розових є резерваторами хвороб (іржі, борошнистої роси) та шкідників, які в сприятливий період переходять на культурні посіви, завдаючи значних збитків господарству.

Наявність колючих бур’янів у посівах ускладнює збір врожаю, підвищує рівень зносу робочих органів комбайнів та затримує проведення механізованих робіт на полі.

На кормових угіддях ці рослини знижують якість сіна, роблячи його непридатним для вживання тваринами через жорсткість та можливу наявність колючих фрагментів.

Основним агротехнічним методом боротьби є глибока оранка з оборотом пласта, що забезпечує підрізання та виснаження кореневої системи багаторічних бур’янів.

Систематична культивація міжрядь та догляд за парами дозволяють обмежити поширення розових бур’янів шляхом фізичного знищення наземної та підземної частин рослин.

Хімічний контроль передбачає застосування гербіцидів системної дії, здатних проникати в коріння, що особливо ефективно при обробці посівів у фази активного росту бур’янів.

• Застосування гліфосатів для повного знищення вегетативної маси на парах або після збору врожаю.
• Використання селективних гербіцидів на основі гормональних сполук для обробки зернових культур.
• Механічне видалення поодиноких чагарникових рослин на межах для запобігання поширенню насіння.

Дотримання сівозміни з використанням культур, що швидко закривають поверхню ґрунту, дозволяє зменшити доступ світла до молодих паростків бур’янів і стримати їх ріст.