Еспарцет – багаторічна трав’яниста рослина, що володіє декоративними властивостями та цінною для бджільництва і сільського господарства як кормова культура. Рослина покращує структуру ґрунту, насичуючи його азотистими речовинами, захищаючи від ерозії завдяки довгим корінням, які добре впроваджуються в ґрунт, забезпечуючи життєздатність рослини.
У 100 кг еспарцетового сіна міститься 53,5 кормових одиниць, 15 % сирого протеїну та 7,8 % перетравлюваних білків. Зелена маса і сіно цієї культури охоче поїдаються тваринами, не викликаючи тимпаніту при вживанні з росою або в дощову погоду. Пасіння худоби на еспарцетових пасовищах сприятливо впливають на ріст і продуктивність тварин.
Еспарцет – хороша медоносна культура: мед із нього має світло‑бурштиновий колір, прозорість, тонкий аромат і містить вітаміни С, каротин, ферменти, вуглеводи та корисні речовини. Існує кілька видів: виколистий (посівний), піщаний і закавказький, кожен з яких відрізняється особливостями росту та застосуванням. Рослина не потребує родючих ґрунтів, але краще росте на середніх і легких суглинках із нейтральною кислотністю (рН 6,5–7,0). Перед посівом ґрунт необхідно вапнувати доломітовим борошном у кількості від 6 до 12 т/га. Норма висіву – 80–100 кг на га або 8–10 кг на сотку, схожість досягає 94 %. Висота рослини становить 70–80 см, термін вегетації – 60–70 днів.
Для вирощування еспарцету застосовуються різні способи посіву: ранній весняний під покрив ранніх зернових культур, ранній весняний безпокривний і літній безпокривний. При посіві під покрив ячменю важливо сіяти його раніше, зменшувати норму висіву ячменю на 15–20 % і своєчасно прибирати ячмінь на підвищеному зрізі. Літній посів проводиться у другій половині червня‑липня, не пізніше 1–5 серпня, при цьому на парових полях досягається ефективне знищення бур’янів, накопичення вологи та поживних речовин. Урожайність еспарцету залежить від способу і норми висіву, що підтверджено дослідженнями Кіровоградського інституту АПП НААН.
